«Pipore Seleccion Especial»: зелена, легка та хутка жерба
ENV: OCTUBRE 2014
VEN: OCTUBRE 2016Учорашній ранок нагадував початок весни. Хоч і не було сонячно, одначе по землі заснували струмки талого снігу, які чимось копіюють майбутнє змагання лютого з березнем. Як буває в таку дощову погоду, тягне на чай біля вікна. А нас із вами тягне на мате.
Цього разу я вирішив ретельно пізнати
«Pipore Seleccion Especial». Подумав: продегустую-но я ту марку з нещодавнього замовлення, яка швидше за інших утратить свіжість.
Упаковка Seleccion’а
«Pipore» нагадує іншого Seleccion’а –
«Rosamonte». У неї такий же фольгоподібний цупкий матеріал. От тільки є одна приємна відмінність від пачок із «Розою»: верхній внутрішній край упаковки
пропаяний. Легкий натиск із боків, правда, довів, що цією особливістю виробник
герметичності не досяг. Проте, навіть таке пропаювання зазвичай дозволяє жербі довше зберігати свій смак і аромат. У випадку з
«Pipore Seleccion Especial» це правило спрацювало: запах зберігся навіть за умови, що до першої дегустації жерба втратила 15 місяців свіжості.
Коли йдеться про пізнання аромату, я собі збагнув, що найліпше опановувати запах із відкритої пачки. У калабасі не рознюхаєш усіх відтінків (бо там доволі невеликий обсяг засипаної трави).
Устомив-но я носа до пачки і звідтіля одразу повіяло легкою
кислуватістю та
зеленавістю, яка притаманна органікам. Помітив відсутність хоч якогось натяку на барбакуа, якщо не вважати за цей запах популярну асоціацію з соняшниковим насінням (макухою). Щоправда, на відміну від аромо-варіацій
«La Merced’у»,
«Aquantador'и» і
«Campeche», які славляться виразністю подібних пахощів, у
«Pipore Seleccion Especial» відчутно
переважає запах органіків, я б сказав,
зеленавість навіть витісняє собою якісь асоціації про
смаженість. Це подих сухої, але не пересушеної трави. Не знаю як, але, схоже, попри довгий простій на складах і кочування з країни в країну, ця жерба не втратила достатньої вологості. А герметизований
«La Merced» (усіх видів, які я куштував), пригадую, завжди був якимось надто пересушеним.
Мольєнда: доволі багато невеликих паличок а-ля традиційний
«Pajarito». Еспесьяль, подумалося, можна було б зробити більш
деспаладним. Пилу теж доволі багато. Одначе, враховуючи вищезгадану вологість, він не розлітається по кімнаті, як це буває з класичною
«Rosamonte».Дегустрація смаку220-мілілітрова калабаса, засипка 3/4. Термометр показав температуру води в чайнику понад 60°C. Я вирішив довести її до 70°C, одначе трохи перевищив межу: вийшло 74°C. Чекати охолодження не став, залив так. В ароматі мокрої жерби трохи увиразнилось
смажене соняшникове насіння, проте не те, яке щойно витягнули з печі, а таке, що пізніше встоялося місяць-два в комірчині.
•
Перше доливання, чесно кажучи, було трохи гарячим (навіть ураховуючи 2-хвилинне очікування перед першим ковтком). Але
мате не виявив жодної амарговості. Трава швидко абсорбувала вологу, тому дебютна затяжка видалася зовсім непомітною – десь ковток-півтора.
•
Друге доливання: жерба розбухла й тут, як у калейдоскопі, виринають смакові алюзії на
«Kraus Organica»,
«La Hoja» (тільки без притаманної їй квітковості), але найбільше (сам здивувався) – на уже позабутий
«Rios Organica» в фасуванні
«Екомате». •
Третє доливання дозволило розпізнати
густий, соковитий і водночас
м’який смак із домінуванням
зелених волоських горіхів. Пропорція жерби та води під час цього доливання (як і під час усіх подальших) дозволяла здійснювати два глибокі ковтки.
•
Четверта затяжка: послабилася й так незначна терпкість. Залишилася виразними густина та горіховість.
•
П’яте доливання: невже зникає смак?
Попередні рецепторні асоціації залишаються незмінними.
•
Шосте: ще менша терпкість. І так, смак затихає.
•
Сьоме*: у цей час температура води спала до 55°C, тож я її підвищив до 66°C (із сподіванням, що ка’а відкриє друге дихання). Навіть суху частину трави, названу нами шапкою, вже змочив. Утворилася пінка, яка ніби гукнула:
«Дивись, напій іще міцний!». Я неохоче їй довірився, і не дарма: смак, попри триваліше настоювання, невблаганно та безкомпромісно згасав.
•
Восьме: майже лавадо. Настоюю 5 хв.
•
Дев’яте: майже-майже лавадо.
•
Десяте: ось вона, лавадна гіркота й відсутність смаку... 100%.
Якщо чесно, не варто було знущатися зі своїх рецепторів уже на 6–7 доливанні, адже саме тоді жерба вже завершила свій мате-цикл, вичерпала ліміт.
Так, не очікував я від марки, яку виробник нагородив титулом
«Especial», такої швидкоплинності. І довгограюча
«Роза», яка не має паяної упаковки та славиться 12–15 промиваннями, зоставляє цю
«Pipore» десь на задвірках мате-історії.
Марка доволі
суавна, позбавлена амарговості.Можна пити 350–400-мілілітровими «відерками».
Пізніше уважно порівняю її з рідними сестрами –
«Pipore Suave» та
«Pipore Traditional». Нині з упевненістю можу сказати, що цей підвид
«Pipore» точно підійде тим, хто змушений удаватися до
експрес-матеювання: уранці чи коли кудись поспішаєш, мате з такої трави не буде шкода залишити охолоджуватися, оскільки тривалістю він не похвалиться. Хочете тривалості – ліпше витратьте на пів’євро більше (йдеться про крамницю Збігнєва Ласоцького, де нині кілограм
«Pipore Seleccion Especial» коштує 10.10 €, а традиційна
«Rosamonte» тієї ж маси – 9.60 €).
Саме через нетривалість (до початку стану лавадо влито
менше літра води!) зменшую загальні бали, а за свіжість і збереження смаку, попри простій пачки на складах, соковитість і горіховість, а також лагідність – трохи накидаю. Трава ця не видатна, однак знайде, чим зацікавити матемана. Щоправда, надто хутко: ось вона шмигнула перед вами й уже заховалася за пагорбами, з яких спадає Ігуасу...
7 із 10, пані та панове.
* Оновлення посту.