Із висоти свого неохопного матеманського досвіду (
тут дозволяю злегка усміхнутися) можу заявити, що
гіркота в нових калабасах здебільшого пов'язана саме з недостатньо вичищеними під час першої підготовки стінками. Що мене надихнуло зробити такий висновок? Маю два аргументи.
Коли купую нові калабаси, то не тільки перевіряю, чи немає в них чорних цяток або якоїсь фарби, що могла пролитися всередину під час зовнішньої обробки матеро невідомими покриттями. Я на додаток добряче нюхаю обрані посудинки. І от, коли я знову завітав до крамниці за свіжим витвором із лагенарії, устромив носа, вдихнув і... чхнув. Потім іще довго десь у глибині дихальних шляхів залишалася гіркота. Тож якщо перевіряєте запах нових калабас,
спочатку витрусіть із них дрібні відлущені шматочки стінок. Тепер другий аргумент.
Купив я нову калабасу і давай її «оживляти». Постояла посудинка добу з жербою, вичистив я стінки, поставив сушити. Наступного дня заходився пити мате. Спочатку все було гаразд, а потім, десь на 20-тій хвилині матеювання, я відчув страшенну гіркоту. І була це не гіркота мате (бо жерба промилася) і навіть не лавадна гіркота, а саме стороннє та геть неприємне смакове вираження. Виявилося, що внутрішня гарбузова плівка була занадто м'ясистою. Довелося ще добу настоювати в калабасі траву та з добрячими зусиллями чистити її ложкою. Проте навіть це не допомогло. Тоді я взяв кухонні щипці для витягання кісток із риби та давай ними орудувати. Ось так нарешті й піддалися мені шматки лагенарної плівки. Я їх віддлубав. Об'єм калабаси трохи збільшився та, що найголовніше, зникла гіркота.
Тож іноді новим гарбузовим матеро і дві доби замало, щоб попрощатися зі стінками, скинути, так би мовити, шкіру.
Тепер, знаючи це, замислююся: скільки ж матеманів-початківців відмовилися від нашого улюбленого напою, бо подумали, що це він такий гіркий?
Перефразовуючи відомий совєцький вислів
"Мийте руки перед їдою", можна створити аргентинсько-український:
"Ретельно вичищайте калабаси перед першими матеюваннями!".
P. S. Для серйозного матемана велика кількість калабас – не примха, а необхідність. Ураховуючи мою пристрасть промивати жербу в вельми сухих посудинках (гадаю, таке багатьом із нас подобається), потрібно мати кілька гарбузиків. І пов'язано це не тільки з якісним просушуванням, яке триває два-три дні. Більшість матеро з часом відсіюються, стають на задній план. Адже одні (це більше стосується дерев'яних) пускають тріщини, інші – занадто «мензурні», треті – занадто «відра».
Нині я найчастіше користуюся 220-мілілітровою калабасою, але прогнозую, що фаворитом стане нова посудинка на 250 мл. Думаю, це не означає, що я повертаюся до більших об'ємів (які були в фаворі на початку мого матеманства). І не про сумісні матеювання йдеться (під час яких, безумовно, превалюють більші калабаси).
Ідеться про індивідуальні матеювання. Моїм новим фаворитом під час них є посудинка на 30 мл більша за ту, яку використовував перед цим (220-мілілітровку).
До речі, зроблю світлини й покажу вам свою обновку. Гадаю, камради, ця калабаса вас трошки здивує. Ідеться, безперечно, про приємне здивування.