Canarias: дубль №2Дитя двох країн, яке народилося в Бразилії, а виросло в Уругваї, сьогодні купається в моєму поронго. Мив я його водою близько 60 градусів. Такою була чергова спроба розпробувати цю траву й описати її ароматичні та смакові особливості.
Отже, ділюся тим, що я розпізнав чітко, а також тим, що мені привиділося.
Для початку, хочу зазначити, що
запах і смак цієї єрво-жерби видався мені доволі прямим і однотонним, я б навіть сказав одноманітним. Бо він не виринає з палітри різних асоціацій, а сприймається, як однорідна суміш цих асоціацій.
Запах: найчіткіші порівняння – пшеничні гостюки в літній день із рафінованим (позбавленим густоти, вивітреним) ароматом соснового зруба. До цього додаються солодкаві ноти ромашково-волошкового чаю (теж вивітрені).
Смак: чимось нагадує чай із кори (можливо, лапачо, а може, із іншого дерева) із ледь вловним грибним чи то вогким болотяним присмаком. Присутня сигарна гірчинка, яка в післясмакові нагадує салатний лист, або лист кульбаби (але точно не полин). Гічинка не амаргова, середня, комфортна вже з перших доливань (може, це я вже просто звик до амарго?
).
Десь на задвірках
післясмаку також з'являється щось на кшталт польових квітів і трав, але невиразно. Нагадує трав'яний чай, проте за сonhierbas-тістю до «Ла Охи» не дотягує. Якщо в «Ла Осі» відчуваються реальні квіти, то тут – ніби якийсь екстракт, післясмак одеколону, що випадково потрапив на вуста, чи то хвойного ополіскувача для ротової порожнини, чи то навіть якоїсь лакованої хвої (хвойної смоли) не лякайтеся тільки, хто не пробував «Канарейку»
). Вже після кількох (4–5-ох промивань) відчувається певний медовий присмак (акацієвого меду).
Стосовно схожості смаку на
інші марки. Погоджуся, що нагадує «Колон» (недарма асоціації з одеколоном
). Другою найближчою маркою я б назвав «Тарагуй Мольєнда Бразільєна» (у «Канаріасі» теж є такий смажений сприсмак, однак не пересмажений, як у «Тарагуї» позаторішнього зразка). Проте з «Ла Охою», як це зробив один із камрадів у цій темі, я б «Канаріас» не порівнював би. А якщо і порівнював би, то в останню чергу. Квітковість у ньому не така різноманітна й виражена, а притлумлена, однотонна.
Варто зазначити, що матеману не варто забувати про деспаладне мливо цієї марки. Майже повна відсутність гілочок (а ті, що є, занадто тоненькі) може призвести до закупорювання геть і бомбіжі-ложки. Тож треба буде, хто забув, пригадати навички промивання дрібної жерби.
Ще тут згадували про нетривалість цієї марки. Ну, точно випиті порції не рахував, вибачайте, але в 230-мілілітровому поронго з засипкою 2/3 і температурою води в межах 60 градусів, близько 8-ми рівних промивань ця трава витримала. Звісно, довгограючою її не назвеш, але і благенькою в цьому плані теж не охрестиш.
Моя оцінка – 7 із 10. Аромат і смак доволі одноманітний, щоправда суміш його відтінків відрізняє цю марку від аргентинських і парагвайських, і, звісно, робить найближчою до бразильських. Уругвайка, словом, уругвайка! Якби смакове різноманіття та відчутніша тривалість – дав би більше балів.
Щодня мате з такої жерби я не п'ю. Але це не означає, що я зберігаю її для особливих дегустацій, ні. Іноді можна попити заради інтересу, під настрій, але «Канаріас», як на мене, не для щоденного вжитку чи смакувань.