Стосовно оживлення калабас Давно для себе зрозумів, що всі ці історії з оживленням лагенарій обов'язково(!)
свіжою й хорошою жербою – це байки для неофітів, які можна додати до збірки "Історії корінних народів Південної Америки", котрі, якогось дива, переказані й записані ґрінґо й для ґрінґо, а не індіанцями. Наскільки пригадую, із одного чи двох поронго я починав пити після двох процедур (вони ж здебільшого, пам'ятаємо, уже очищені від плівки):
– заливання водою температури довкілля, у котрому перебувало матеро, із настоюванням цієї води десь пів години;
– обмивання посудинки окропом.
Усе.
Перший пункт вирішив робити після гіркого досвіду: омріяне поронго з широчезною горловиною (на яке я натрапив кілька років тому в нині закритій крамниці) я додумався одразу оживляти жербою й гарячою водою. А воно взяло – і луснуло! Трішки, але цього було достатньо, щоб поронго залишилося самотньо стояти на полиці.
А для чого, пригадаємо, передусім потрібне оживлення? Для:
– запобігання розтріскування нової/давно залежалої калабаси;
– ліпшого відлущування внутрішньої лагенарної плівки;
– нівелювання присмаку гарбуза.
Одначе для цього всього жерба... не потрібна (мається на увазі жертвування першою жербою).
Змочена трава просто дозволяє воді не так швидко випаровуватися. Якщо ж ви маєте можливість частенько (особливо в перші години оживлення) доливати воду, то й жерба тут не знадобиться. Ба більше: якщо ваша калабаса без декоративних елементів (шкіряна обшивка, водорозчинна фарба тощо), то її геть можна занурити у відро з водою, злегка притиснувши яким-небудь гнітом. Після цих маніпуляцій вона так само піддасться очищенню чайною ложкою, як і після настоювання з жербою.
Те, що калабаса просочується ефірними оліями, дубильними речовинами й закриває пори (не протікає)... це також почасти із розряду вищезгаданих байок. Чому? Бо коли ми починаємо пити з калабаси, то вона водночас просочується цими речовинами. Тому ремарка
Станіслава щодо використання лавадо для оживлення – насправді найкращий варіант. Бо раптом там хтось відчує якийсь страше-е-нний присмак тикви чи гіркоту! Мене вони особисто не лякають, а навіть тішать.
Та й указівки початківцям "не оживлюйте калабаси "поганою" жербою або ж таким видом жерби, як компуеста" – теж нісенітниця. Я зі своєї найпершої калабаси й мате з компотом пив, і з молоком, і з медом, компуести різні... І нічого. Жодних там присмаків не залишилося. У ній із часом утворюється космічний мате-вакуум, спутником якого слугує ледве помітне (навіть через роки) гарбузове відлуння.
Стосовно обідка Якщо про мідь уже точно відомо, що вона шкодить організму доволі швидко, то алюміній – досі не з'ясовано на 100 %. Радо почитаю пруфи на цю тему (і як це кавомани досі п'ють із алюмінінієвих "гейзерок"?
). Більше шкоди від пластикових пляшок, оскільки мікропластик знайшли й на мікрорівні (у плаценті), і на глобальному (у мешканцях Маріанського жолоба). Але, гадаю,
Станіслав (як і всі ми освічені) досі користується PET-посудом й ін., а не носить із собою завжди й усюди скляну тару
.
Геть не бачу причин знімати цей обідок, поки він сам цього не захоче. Та й калабаси я якось почав обирати апріорі без обідків.
Якось так.