Розслаблено потягую "Ріос Органіка" й радію від того, наскільки вдало я його приготував. Вкотре ловлю себе на думці: чим менше поспішаєш, тим краще виходить мате.
Нахилив калабасу, засипану на пів чайної ложки більше, ніж на 2/3, залив туди водички. Ех, чудово!.. А що найцікавіше, окріп (даруйте, вода 72°C) не одразу оволодів жербою, а поступово її голубить. Поводиться з дівчиною саме так, як любить прекрасна стать: без надмірного поспіху. Завдяки цьому - повільне зволоження через маленький отвір у сухому вершечку, жерба віддається м'яко - задоволення розтягнуте...
І що б ви думали: шоста, сьома, восьма підливка, а шапка суха не зникає (див. прикріплене фото №2. Це вже після 8-го промивання, чесно). І аромат!..
Гадаю, усе завдяки вже відомим чинникам: вдалому куту нахилу калабаси під час дебютного змочування та тому, що вода текла по стінці гарбузика, й утворила жадану "підводну повітряну печеру" (див. прикріплений малюнок №1 - спеціально намалював для вас у "Paint'і". Це те, як я собі уявляю розташування трави в калабасі, бо калабаса ж у мене не скляна. Хоча в неті та в нас на форумі (див. попередні пости в цій темі) вже є світлини й зі скляними матеро, котрі доводять існування такого розташування жерби).
Суха шапка/частина сухої жерби в калабасі не має значення? Не вірю!