Не стримався від спокуси, зайшов у "Ель мате ля бока" і придбав собі дерев'яний матеро. Запримітив його ще під час однієї з клубних зустрічей. Дівчина-продавець-офіціантка не підказала мені назву деревини. Та Cebador іще на івенті люб'язно зазначив: то є пало санто.
Рознюхував-рохнюхував я матеро перед купівлею, та видно він там так довго стояв, що природний запах посудинки замаскував пил. Таки купив, бо й дизайн сподобався й цікаво ж випробувати легендарну деревину пало санто.
Прийшов додому, помив і вирішив продезинфікувати. Окропом...
Звісно дарма. Принаймні я тепер точно знаю, що це пало санто. Ззовні, всередині, звідусіль деревина почала пускати свої смоли. Вони настільки сильно виділилися, що аж причепилися до каструлі, в якій я пропарював матеро. Моя реакція: а-а-а!!! Витягнув, промив, давай сушити. Посудинка стала липкою, з застиглими шматками смоли. І запахла!!! Ду-у-уже. Одразу виникла віддалена аналогія з сосною чи то з сандалом. А ще матеро став якимось сухим, шорстким і ззовні непринадним на вигляд.
Я ж не розгубився. Підсмажив на пательні рафінованої оліїі, і давай ззовні натирати матеро (таким способом готують дерев'яні ложки й дощечки для кухонного вжитку). Блиск повернувся, запах олії не причепився.
Що ж, однозначно використовувати для терере. Шкода, бо я думав у ньому мате заварювати (мій поронго з фісташкового дерева не виділяє таких смол). Тепер буде стояти на поличці як прикраса, аж до теплої пори крижаного терере.