Сливе без ентузіазму допив я пачку колись улюбленої 
"Rosamonte Seleccion Especial" 500 G. Курсор уже тягнувся до пункту 
"Yerba favorita", який я от-от планував змінити, залишивши в пам'яті ностальгійний шлейф минулого смакового задоволення. 
"Безбарвна, нечітка й нетривала (до семи промивань) трава... Геть не схожа на колишню продукцію "HRENUK S. A."", – спало мені на думку. 
 
 І – о диво! Знову дісталася мені призабута Роза Дмитрівна. Хоч із легким дегустаційним мандражем, однак не позбавленим інтриги, розкрив я таку рідну цупку упаковку: клей хруснув, червоно-білий картоновий вкладиш витягнуто... 
Так, це вона! Густелезне барбакуа нагадало традиційну 
Птахаріто, що гостювала в моїх калабасах зо два роки тому (правда, уже немає тієї зеленавості, яка відрізняла Розу Еспесьяльну від Преміальної), і тривале задоволення! 
До чого я веду: або підприємство Гренюка не дотримується стандартів (не хочеться триматися цієї версії! 

), або варіації погодних умов і склад ґрунтів аж надто позначаються на сировині. Чим же ще пояснити таку кардинальну різницю смаку? 
Ось вивішую написи на пачках. На "ніякій" 500-грамовій вони майже не збереглися, тому ставлю сніжинки, а на свіжій дивовижній кілограмовій – у чудовому стані. Якщо хтось пив саме з цих партій – відпишіться, цікаво ж. 
500 G 
VTO 25/09/18 
LOTE 27** * 1*:10 
 
  
1 Kg
VTO 09/02/19 
LOTE 1633 R 19:30 
 
 З. І. І, до слова, готовий знову втерти носа (по-дружньому, шановні 

), тим, хто скаже, що Кампече і Роза – одне й те саме. 

 От п'ю паралельно обидві марки: Кампече хороша, але за виразністю поступається нинішній Розі. У ній більше неприємної гіркоти та відсутність копченості. А от Роза – ну, ви вже прочитали вище, яка вона. 

 Так що 
yerba favorita залишається незмінною.