Hola, тендітна й чарівлива сеньйорито Розо Дмитрівно!Мабуть, дегустація нової марки ка'а для будь-якого матемана, коли йдеться про його гурманське захоплення, завжди стоїть на першому місці серед пріоритетів. А на другому, гадаю, – порівняння нових партій уже відомої трави з попередніми. Ось і я вдався до ремінісценцій, випивши майже півкіло
«Rosamonte Suave».Метод компаративістики використовувався до пачки сливе дворічної давнини. Як справжній дослідник старовини, що на археологічних розкопках знаходить артефакт із далекого минулого, дістав я з коробки від кросівок складену оболонку упаковки від тієї давньої кілограмової
«Троянди». Напівстерті письмена на ній свідчили:
VTO 17/09/14, LOTE: 4?04 RS1??? Нова ж упаковка з польської комірчини містить на собі таку інформацію:
VTO: 27/08/17
LOTE: 4969 RS 11:49Що ж, дегустаційні супутники (220-мілілітрова калабаса, залізна бомбіжа, термос і пава) стоять поруч, розпочинаю.
Засипка 2/3, вода 70°C. Останнім часом, до речі, вирішив саме нагрівати воду до потрібної температури, а не кип'ятити. І не в електрочайнику, а на газу. До цього весь час практикував кип'ятіння з подальшим остуджуванням. Так, очевидно, більше кисню в воді залишиться.
Відтак довів воду до
76°C, перелив її до холодного чайника та почекав.
Аромат сухої жерби більше нагадав
«Аквантадору» і
«Кампече», а не рідних сестер
«Рози» – преміальну чи селекційну. Після маракасоподібних рухів ширше відкрилася зернятковість, певна зеленавість і майже непомітні кислинка з солодкавістю. У змоченій траві переважав виразний запах підсмаженого асорті з соняшниково-гарбузового насіння.
Доливання І: більше нагадало еспесьяль. Виражена горіховість. Глибока затяжка (жерба не встигла всотати воду, а я вже почав пити мате). Хоч трава настоювалася доволі недовго, перший ковток уже подарував майже сформований смак
«Рози».
Доливання ІІ: після настоювання впродовж 2 хв виник вербовий післясмак. Ароматні асоціації з трухлявою деревиною після дощу, прілим листям восени.
Доливання ІІІ: смак стає глибшим, яскравішим. Він уже не такий «сухий», як під час попередніх доливань. Чимось
«Роза Суаве» нагадала
«La Hoja». З'явилася легка гіркота, притаманна міцнішим представницям трояндової лінійки.
Доливання ІV: смак став іще насиченішим. Хоч це й не комільфо під час дегустацій, я не стримався та закусив чайною ложкою меду, який стояв на столі та спокушав матемана.
Тим часом жерба постояла 5 хв і я допив цю заливку до дна. Лише в коладо бомбіжі пролунало звичне хрюкання...
(До слова, для більшої точності спостережень, під час дегустацій стараюся випивати кожне доливання повністю). Трохи посилилася зеленавість і водночас просмаженість.
Доливання V: оскільки я ретельно потрусив жербу в калабасі перед матеюванням, вона легко піддавалася воді – омивалася зі всіх боків. Тож я більше не став утримувати суху частину: залив траву повністю. Знову моветон: знову ложка меду.
Потім, правда, обнулив рецептори ковтком «сирої» води кімнатної температури (так, як це роблять під час насолоди кавою по-турецьки). Смак став одноманітнішим, почала переважали зеленавість, котра засвідчила наближення до лавадо.
Доливання VІ: остаточно змочена верхівка, ніби марсіанська тварина, запінилася сотнями очей-бульбашок. Утворилася стійка пінка. Неочікувано, але відчулося спадання смаку
«Рози». З іншого боку, досі залишався аромат сухої жерби (хоч шапка вдруге змочена)! Я дав настоятися напою 5 хв і допив. Підсолодити лавадну гіркоту вирішив ще однією ложкою меду.
Доливання VІІ– VІІІ: Після тривалих настоювань, здійснив ще кілька затяжок, насолодився стійким ароматом сухої жерби й залишив лавадо охолоджуватися.
Проміжний підсумок: хоч апріорі було зрозуміло, що в калабасі не преміальна чи селекційна
«Роза», а лагідний варіант цієї марки жерби, сім, ба навіть вісім доливань – це щось на межі незначного
розчарування.
Не пригадую, скільки доливань витримувала
Суаве зразка 2014-ого, але з упевненістю можу сказати, що аромато-смакові характеристики нинішньої трави майже ідентичні з характеристиками тодішньої. А це – ознака стабільності виробничого циклу. Скажу навіть більше: хоч у пачці й легка версія
«Рози», та ця особливість не завадила дещо розпізнати... Нова
«Роза Суаве» виразніша за попередницю.
На цьому пізнання марки не припинилося... Через кілька днів я вирішив здійснити повторну дегустацію трави. Умови та знаряддя були ті самі, от тільки гарячіша вода (
76°C із подальшим охолодженням під час матеювання) і
засипка жерби 3/4.
Тут я вже не зосереджувався на подробицях смаку й аромату, оскільки моєю головною метою було визначити тривалість мате, приготовленого з іншою пропорцією трави та води.
Отже, на І-ІV доливаннях відбувалося «розкачування» смаку. Виразність визирнула на ІV. Варто зазначити, що траву я майже не настоював, та й затяжки були швидшими й меншими (жерби ж більше в матеро). На V–VIII доливаннях відчувалася стійкість смаку. На IX почалося спадання (далі – залита шапка, настоювання 5 хв). На 10–11 смак спав.
О, це вже більше схоже на таку знайому нам «Розу»! Траві було нікуди осідати:
3/4 жерби добре розбухли й норовили вистрибнути з калабаси.
(Заглядаючи наперед: пізніше, десь через півгодини, трава постояла в холодній воді й таки осіла). На 12-му доливанні відчулася лавадна гор
оховість (не плутати з гор
іховістю:)).
Висновки: трояндовий мате у вас буде стійкішим (довшим), якщо пропорція жерби більша. Тим, хто звик милуватися преміальною та селекційною варіаціями цієї трави, ліпше не соромитися й засипати до калабаси жербу щедріше.
Окремий плюс даю траві за стійкість аромату, який навіть після її зволоження залишає смажений відгомін.
Бали:
8,5 з 10. Дев'ятка й десятка в моєму рейтингу незмінно належить амарговішим тезкам
Рози Дмитрівни.
Але з тим, що й
Суаве прекрасна – не сперечаюся.
P. S. Світлини пачки зроблю та викладу пізніше.