Cruz De Malta

[Yegor]

Cruz de Malta в новой упаковке (с подписью Nueva), судя по всему, практически ничем не отличается от старого. Если мне не изменяет память, запах один в один и вкус такой же. Может быть и есть какие-то изменения бленда, но я разницы не чувствую.

[Станислав]

Yegor 

[Yegor]

Всё руки не доходили смонтировать. 

[Goldmateg]

 Скажу сразу что особого восторга данная ерба у меня не вызывает из-за однообразия  вкуса, раскрытия и послевкусия.  Но в целом воздействует на организм мягко, такой себе суаве. Травяной вкус, но без заскоков на свежескошенные лужайки трава-травой.  Сухой лист пахнет ерба мукой. Заваренный, ерба тестом. Легкая горчинка во вкусе, сладковатость и кислинка в послевкусии.
Продолжаю пить,..., по окончании пачки добавлю.

Спасибо Cebador'у

[bananashop]

Campeche , Nobleza Gaucha чем-то напоминают Крест

[xomastorm]

И всё же Круз не долгоиграющий. А жаль. Так-то хороший.

[xomastorm]

Удалось тут попробовать мате легендарной и старейшей марки Cruz de Malta. Заказал, получил, попробовал и делюсь с вами своим мнением, притом подробно, потому что мнения противоречивы, даже на этом форуме. Возможно потому, что в разные годы могло быть разное качество и разные владельцы бренда. Сейчас ситуация такова.
Этот мате обладает характерным ароматом. Состав "con palo" - с палочками, крупными листиками и небольшим количеством пыли. Вкус - именно такой, каким и должен быть мате. Типичный и классический. Вы знаете, в последнее время не так часто такое бывает. Первые калабасы - крепкие, вкус играющий, с кислинкой и сладкими нотками, а послевкусие терпкое, тоже играющее от кислинки к терпкости. Притом чем больше проходит времени до следующего калабаса - тем дольше послевкусие. Такое бывает с мате despalada.
"Крест" тонизирует довольно сильно, потому его хорошо выпить с утра, когда, например, вы пришли на работу и только начинаете ваш день. Следующие калабасы более спокойные, они убавляют кислинку, однако и делают вкус более богатым. Даже лавадо, то есть спитый мате, обладает характерным вкусом. Ближе к немузыке и ощущается легкая подкопченность даже, а не продымленность.
Мате весьма долгий, более литра воды без потери вкуса - это приятно. Порадовали меня "Крестом", ух порадовали.
Как я говорил ранее, у "Круза" стандартный вкус, каким и должен обладать промышленный мате. Лично мне не хватило некоторой "гранжевости" или "грязности" во вкусе, несмотря на крепковатое начало. Не хватило этакого "овердрайва", какой бывает в традиционном "Rosamonte" или "Pajarito" con palo (а "Pajarito" лучше "SE"), отзывы на которые я периодически пишу. Куплю ли я себе ещё Cruz de Malta? Однозначно да. Высокое качество и ровный вкус того стоят. А пока допью свою пачку и друзей угощу.

[bananashop]

вкусный , сильный, чем-то напоминает Ноблезу

[DIaMONd88]

Единственное с чем не могу согласиться до конца - это выраженным привкусом барбакуа...может он и есть где-то на заднем фоне, но в сравнении с Пикадой и старой Анной (не говоря уже про селекционную Косту) - его там нет вовсе  

Насправді, я думав, чи згадувати узагалі бабакуа. Я б навіть додав таке (хоч це може здатися оксюмороном): яскраво виражений софтовий барбакуа. На початку дійсно привиділася копченість, що тут скажеш. Одначе, це дійсно не той чорносливище з ізолентою, що в "Кості", і не та суха продимленість, що в "Ла Мерседі барбакуа".


Поки інші матемани не відгукнулися про барбакуа в "Мальті" (хто пробував, напишіть), я знайшов підтвердження наявності цього невиразного копченого смаку в огляді Дейва Мате [натисніть] (відео має починатися з моменту про смаженість. Із 3:23).

[Cebador]

DIaMONd88, прекрасный обзор!

Единственное с чем не могу согласиться до конца - это выраженным привкусом барбакуа...может он и есть где-то на заднем фоне, но в сравнении с Пикадой и старой Анной (не говоря уже про селекционную Косту) - его там нет вовсе 

[morgan2000]

здатна здивувати навіть заскорузлого матемана!

Заскорузлый матеман - это пять!

[DIaMONd88]

«Cruz De Malta» – здобна леді, але: «Я пам'ятаю мить чудову, Коли мені з'явилась ти, Як привид, сповнений любов'ю, Як геній чистий красоти»...


Пачка: нецупкий папір без щільної проклейки та картонової прямокутної вкладки нагорі. Герметичність відсутня (знизу через щілини навіть сипалася жерба).

До речі, цікаво було б перевіряти масу пачок. Але мої кухонні електронні терези збилися, тож поки що це не вдасться зробити.

Інформативність написів: відмінна. Особливої шани заслуговує чіткий відбиток терміну придатності та партії, який не стирається під час транспортування чи постійного відкривання-закривання пачки.

Дегустаційна калабаса: лагенарна, 250 мл. Засипання: 3/4. Бомбілья – очерет.

Кількість матеювань: перше, але уважне.

Мольєнда: середнє подрібнення зі вкрапленням доволі великих шматків листя та грубих гілочок (одначе їх не стільки, як у «Колоні», й вони менші за розміром, аніж у нашого парагвайського камрада). Пилу небагато, що доводить не тільки візуальна оцінка жерби в упаковці, а й товщина округлого сліду на руці після струшування калабаси.

Аромат сухої трави – легкий, невиразний, зеленавий, просторий. Після змочування увиразнюється: стає щільнішим, округленішим, набуває солодкавості, трохи посилюється кислинка. Віддалено нагадує підсмажене на пательні пшеничне борошно, яке пізніше буде використано для печені. Барбакуа не відчувається.  

Перше доливання. Вода – 66-67 градусів, 2 хв настоювання. Ого! Густий, округлий, соковитий, смак. Не амарго (без пересмикування міміки), солодкавий, чорносливовий (тут уже барбакуа розквітло з повною силою). І одразу перша асоціація: «Мальтійськи хрест» вельми нагадує, «La Hoja». Приємно вражений, випиваю аж до сьорбання в коладо бомбільї і поспішаю здійснити друге доливання. Оце так, є ще трава, здатна здивувати навіть заскорузлого матемана! Та чи довго триматиметься смак?..

Друге доливання – і густота триває. Після ковтків легким маревом залишається задньоязикова гірчинка. Післясмак чимось (нехай вибачать мені правила форуму, не для пропаганди згадую) подібний до добротного червоного десертного вина, кагору, а ще спадає на думку післясмак печива «до кави», тобто – особливості десертних марок, на кшталт «Лебіга» чи то його легшої версії – «Плаядіто».

Третє доливання: густина трохи спадає, а кислинка ще дужче увиразнюється. Післясмак: виникає легка айвова терпкість. На видиху, як би це не було дивно, десь майнув хвостом оселедець.

Поки настоюється четверте доливання, всотую в себе аромат не до кінця зволоженої верхівки. Цей трунок – симбіоз пахощів біля кондитерського, хлібного та пивного заводів. Із них переважає пахілля свіжоспеченої здоби, натертої сиропом із води та цукру.

Четверте доливання: насиченість смаку ще трохи притлумилася, зникає терпкість, зростає гіркота. Післясмак – просушені на горищі, але такі, що пульсують олією, волоські горіхи, а ще – гірчинка соняшникового насіння (коли трапляється одна з сотні насінин, що гіркувата ). Одним словом, привіт від «Ріоса» у лляному мішечку.

П'яте доливання: додаю гарячішої води (зі сподіванням повернути густоту) і заливаю незмочену частину жерби (у народі – «суху шапку» ).

Аромат чимось навіяв затишні спогади дитинства – запах усередині хати прабабці. Але вам, на жаль, не вдаться уявити цей запах: кожна хата пахне по-своєму. Щоправда, може, хтось це прочитає, і згадає саме той нюховий шлейф. Іще одна асоціація, котра може сприйматися однозначніше – запах старих книжок.

Густина смаку дійсно повертається, однак не до рівня перших двох промивань. Роблю висновок: потрібна гарячіша вода.

Ще раз майнув хвостом присмак оселедця чи то навіть івасі в обіймах із горіховістю. Але не хвилюйтеся: про виразний рибний смак тут говорити не варто.

Шосте доливання (знову гаряченьке). На жаль, температура води не реінкарнувала округлість і довершеність смаку. Він різко спав до напівлавадного стану. Післясмак лунає якоюсь желейною цукеркою або льодяником, але не настільки солодкий, як справжня цукерка. І тільки на шостому доливанні, ніби після прудкого руху звукорежисера фейдером гучності донизу, починає притлумлюватися аромат.

Сьоме доливання: смак тримається в напівлавадному стані, як у попередньому доливанні. Аромат майже зникає.

Восьме доливання. Ну не обманюю ж вас: от-от – і буде лавадо.

Дев'яте доливання. Лавадна гіркота, але смак іще так-сяк бринить якимось неясним фантомом. Та якщо чесно – лавадо. Післясмак щавлевого зеленого борщу. Постпіслясмак – кокосовий м'якуш.  


Загальна оцінка.

Марка варта розгорнутого дегустаційного огляду. Жерба дуже тішить на перших доливаннях. Проте, вичерпання смаку вже з шостого приливу зовсім не наближує «Мальту» до тривалих гігантів на кшталт «Рози»*. Але аромат вологої трави заслуговує на повагу: він довгий і принадний. Моя оцінка – 8,5 із 10 (такий бал ставлю тільки завдяки початковому перцептивному різноманіттю). Якби інтенсивність смаку трималася принаймні до 6-ого доливання включно, без вагань дав би 10-ку.

Настрій і фізичний стан під час і після матеювання з цією жерба-версією Пенелопи Круз приємний. Хочеться, як це було в випадку Yegor'а, читати вірші.

Підсумок: «Круз де мальта» не належить до амаргових марок, однак і не зовсім суавна. Пасуватиме як для щоденних матеювань, так і особливих, гурманських. Припаде до смаку шанувальникам зеленої «Піпори» та «Ла Охи».

Обов'язково хочу замовити ще.





*Замість післяслова: Узагалі помічаю тенденцію: чимало марок (із тих, що мені нині трапляються), окрім дітищ Дмітріо Хренюка, нині стали нетривалі. Із чим це може бути пов'язано? Чи падуби якось інакше тепер вирощують, чи ґрунти під ними виснажилися, чи, може, обробка сировини тепер не така дбайлива?

[Se1art]

Вы прямо мои мысли угадываете. Всю голову сломал с чем бы сравнить свежий Rosamonte E. из крайней посылки - вроде бы помню что-то подобное пил, но марку так вспомнить и не смог, а тут сообщение в нужной ветке и ба! Уже и не вспомню всех нюансов Cruz de Malta, но вкус свежескошенной травы на первых трёх-четырех заливках помню отлично.

[sao007]

тоже добавлю, в следующий деликатиновский заказ.

[Cebador]

до Cruz de Malta, или, тем более некоторых despalad конечно, не "добивает"- но наращивает обороты, определённо

интересный опыт... я насколько помню "крест" - по вкусовым качествам, одна из самых мягких и покладистых марок разве-что по воздействию...но чтобы её ставить в один ряд с деспаладами - это ИМХО, перебор