Допиваю пачку, могу сказать, что это уже другая "ФдО". К сожалению, похоже, что и этот производитель, по тем или иным причинам встал в стройный ряд производителей ординарной йербы.
Я бы не ставил андресито и фдо в один ряд с костой текущей. Сырьё испортилось равномерно у всех. Бурных восторгов уже давно даже премиум марки не вызывают.
Озвучу и свои мысли но намного по другому направлению. Сейчас объясню. Помните как в юности были первые пробы пива, вина? (это не про алкоголь. Просто пример наглядный) И при первых глотках мы чувствовали тепло по горлу, даже от слабоалкогольных напитков. Сейчас его уже давно не чувствуешь. Мои первые пробы мате были с CBSe, Розой и Пипоре. Потом были другие беспорядочные связи. И вот, помня первые ощущения, покупаешь Розу СЕ и Пипору, готовишь.. И - НЕ ТА УЖЕ ТРАВА (. Ну как в общем и у всех. Много раз слышал в обсуждениях, что трава становится посредственной. На самом деле я думаю, что не "пломбир раньше был вкуснее", а мы просто "припиваемся" . И это процесс необратимый.
С одной стороны да - списывать этот фактор со счетов было бы глупо, а с другой...вот вкушаю например ИсондУ или той же ПипорЕ (свежей) и даже Натуру из мешка - и вспоминаю молодость и яркость красок и стройность линий
Ну - шикарно. Возможно я ошибаюсь
Ефект приїдання, або недосяжності "першої дози", як на мене, незаперечно існує й постійно, на жаль, про себе нагадує. І це стосується усього органолептичного комплексу.
Тут, наприклад, можна зосередитися на нюховій перцепції. Пригадую, як приїжджав до бабусі – і перші години відчував особливий запах хати. Те саме стається, коли ви йдете в гості. Господар при цьому взагалі не помічає жодних ароматичних нюансів свого житла, бо принюхався.
Навіть коли повертаєшся з мандрів, то ідентифікуєш зазвичай непомітний запах власної квартири.
Висновок: щоб знову відчути (або принаймні спробувати відчути) первинний запах і смак мате, перед матеюванням варто очищувати свої органи сприйняття. І пити зосереджено, фіксуючи для себе органолептичні нюанси (це особливо доречно під час дегустацій). А ще – робити перерви (на тиждень-два, наприклад). Хоча "перша доза" однаково залишиться недосяжною.
Водночас, навіть коли якийсь напій/харч стає банальним для нас, це геть не значить, що він поганий. Якісна жерба залишиться якісною, а непотріб після першого контакту з ротовою порожниною одразу змусить запустити бомбільєю в раковину.
Хоча це все теж – справа звички. Якщо звикаємо до неякісного, то воно нам навіть більше подобається. Якось один мій родич казав, що звик пити чай, приготовлений на водопровідній воді. І коли пив зроблений на криничній, то крутив носом.
Професійні дегустатори ще й стараються нічого не нюхати перед дегустаціями. Носять ватки в носі, не їдять гострої, копченої й іншої екстремальної для рецепторів їжі.
Ну й перенесені хвороби чи збої в організмі можуть позбавити людину колишнього сприйняття страв і напоїв. Із віком відчуття притуплюються, тому фраза "цукерки в дитинстві були смачніші" – це не 100-відсотковий прикол (хоча сучасні інгредієнти кондитерки теж не варто нівелювати). Ба навіть настрій грає роль. Про мінімальні відхилення жорсткості й температури води я взагалі мовчу. Особливо, коли йдеться про напрочуд чутливу до цих чинників жербу. Та ви це й самі, переконаний, постійно фіксуєте.