З'ясував для себе одну штуку. Міцність
смаку мате – це неоднозначне характеристика.

Смакова потужність жерби не каже аксіоматично про її принадність. От, наприклад, узяти
Ля Дічу й
Аманду Традісьйональ. Обидві жерби, як на мене, приблизно на одному рівні за насиченістю й тривалістю смаку. Але Діча п'ється легко й приємно, а теперішня Аманда наче наждаком проходить… Водночас загалом пані А. доволі гарна, хоч і надто прямолінійна. Можлива причина жорсткості – її вищий ступінь обсмаження (хоча артітос в мольєнді особливо не помічаю). А, може, дав про себе знати теруар. Заразом варто додати, що в моїй партії Дічі не відчувається агресивного барбакуа, димний шлейф вона має доволі врівноважений. Словом, конкретно ця відносна фермерка виграє на органолептичних терезах із промисловкою, даруйте за оксюморон, за своєю
м'якістю потужності. Ось таке індивідуальне сприйняття мате.
А ви щось подібне помічали?