Графіті – чи не найперший відомий людству вид образотворчого мистецтва. Тисячі років тому давні люди прикрашали стіни своїх печер наскельним живописом. Пройшов час і малюнки з минулого стали трендом сучасності. Вони з'являються на стінах, парканах, стовпах, телефонних будках... Роботи вуличних художників, які звуться райтерами, дехто вважає вандалізмом, а дехто – мистецтвом. Насправді, легко зробити висновок, що таке «графіті». У ньому, як і в реалізмі, імпресіонізмі, сюрреалізмі, панують однакові закони – закони естетики. Тож напис «вася+пєтя», розмазаний по стіні житлового будинку, не зможе конкурувати з довершеністю форм і відтінків малюнка, яким оживили сіру стіну.
Графіті стали інструментом реклами, пропаганди і висвітлення політичних поглядів. Однак вони мають особливість – у кожній країні, ба навіть у кожному місті, графіті відображають настрої тамтешнього населення, його побуту, традицій. Тож ці малюнки неодмінно пов'язані із культурами. А в нашому випадку – культурою матеювання.
Буенос-Айрес можна вважати однією зі світових столиць вуличного мистецтва. Стіни в цьому аргентинському місті просто вражають своєю різнобарвністю. Там навіть поліція ставиться до райтерів, які дотримуються певних правил, лояльно. Про це цікаво розповіла Александра Леру в серії своєї телевізійної програми «Мегаполіс» про край Добрих Вітрів.
Звісно, натрапити на графіті з зображеннями калабас, гаучо та іншої мате-символіки можна і в Парагваї, і в Бразилії, і в інших країнах. Що ж, пропоную й нам долучитися до цього мистецтва.