Автор [EN] [BE] [ES] [PT] [IT] [DE] [FR] [PL] [BG] [UA] [RU] Тема: Територія мате на фестивалі «Трипільське коло»  (Прочитано 5573 раз)

Description:

Оффлайн DIaMONd88

Мате (і не тільки) на «Трипільському колі 2015». Фестивальні записки
Титанічний труд, та й з душею. Невзмозі пройти повз. Що більше, й на 9-тій світлині примарився наш новітній Кобзар - Тарас Компаніченко, та багатопіксельне фото то спростувало.
 :respect:


Радий зацікавлювати та тішити. :risuyu:

Оффлайн Tay

  • Ассоциированные члены
  • Матейро
  • **
  • Сообщений: 425
  • Лайков: 18
  • Ци
Мате (і не тільки) на «Трипільському колі 2015». Фестивальні записки
Титанічний труд, та й з душею. Невзмозі пройти повз. Що більше, й на 9-тій світлині примарився наш новітній Кобзар - Тарас Компаніченко, та багатопіксельне фото то спростувало.
 :respect:

Оффлайн DIaMONd88

Дивовижна, майже казкова пригода  :vladoshki:
І долаючі перешкоди, наші герої все ж донесли тепло мате до похмурих пагорбів Трипілля  :yerbamigos: :vladoshki: :respect:
Сподіваюсь ваш запал не залишився непоміченим, і наступним разом у тому Арт-кафе ми вже не побачимо усіляких "матЕ-стронгів"  :vspomnil:

Мо-ло-дці!  :respect: :respect: :respect:


Дякую, що вистачило терпіння дочитати. :) Усе-таки трохи позаформатний як для нашого форуму пост вийшов, великуватий за обсягом. :) Але ж треба було поділитися подробицями! :D

Так, я теж сподіваюся на активну матеїзацію непросвітлених! :yerbadrinker:

До речі, поки ми з калабасою та термосом ходили по території фестивалю, якийсь чолов'яга з боку гукнув: "О, смотри, с калебасой ходят".

Онлайн Cebador

  • Yerba favorita: Natura
  • Администратор
  • Мате Гуру
  • *****
  • Сообщений: 8567
  • Лайков: 925
  • Координатор Клуба
Дивовижна, майже казкова пригода  :vladoshki:
І долаючі перешкоди, наші герої все ж донесли тепло мате до похмурих пагорбів Трипілля  :yerbamigos: :vladoshki: :respect:
Сподіваюсь ваш запал не залишився непоміченим, і наступним разом у тому Арт-кафе ми вже не побачимо усіляких "матЕ-стронгів"  :vspomnil:

Мо-ло-дці!  :respect: :respect: :respect:
"...во всём, как хотите, чтобы с вами поступали люди, так поступайте и вы с ними..." Матфея 7:12
PS: "не пытайся вынуть пало из глаза, не вынув бомбижьи из калабаса" - индейская народная мудрость :)

Оффлайн DIaMONd88

Іще світлини:

Оффлайн DIaMONd88

Мате (і не тільки) на «Трипільському колі 2015». Фестивальні записки

[Світлини, опубліковані в матеріалі, доступні для перегляду лише зареєстрованим користувачам форуму].

25 червня

Придбали ми двомісний намет, зібрали речі та вранці 25 червня вирушили до Ржищева, де розпочався перший день цьогорічного «Трипільського кола». Фестивальна маршрутка подолала відстань від ст. м. Видубичі до воріт, за якими почала зароджуватися сама подія. Чому зароджуватися? Бо в четвер туди тільки почали з’їжджатися учасники та відвідувачі, на території лише виринали намети й ятки з товарами. День був сонячний. Я навіть устиг обзавестися «коглоспною» засмагою на шиї, руках і ногах нижче шортів.

Особливих заходів у цей день не відбувалося, оскільки згідно з програмою фестивалю основні події мали розпочатися вже наступного дня. Тож ми вирішили пройтися територією та з’ясувати, які торішні учасники завітали на фестиваль, які не завітали й які нові з’явилися.

Можна сказати, що «Трипільського коло» 2015 – для тих, хто любить стабільність, адже ми побачили багатьох торішніх учасників. Представники «Трипільського містечка», наприклад, на тому ж місці, що й 2014, поставили піч. Вона цього року стала чи не головним символом фестивалю, що відбувався під знаком вогню.

Поруч із польових трав звели тура. Саме такі, щоправда, значно менші глиняні фігурки турів знаходили під час археологічних розкопок трипільських поселень.

На тому ж самому місці стояла велика сцена, де вже в п’ятницю мали розпочатися виступи запрошених колективів, і на тому ж місці ми натрапили на молоду сцену. Трохи глянувши концерт на останній, вирушили набирати воду в пляшки. Як сказали нам волонтери, водопостачання на територію фестивалю (а це – душові кабінки та польові умивальники) здійснювалося з міста. Воду, мовляв, можна пити без будь-якої обробки, оскільки вона чиста і не хлорована. Зранку ми так і набирали воду, але потім із її постачанням сталася якась халепа. До вечора водопостачання не відбувалося. Ми ж не розгубилися і спитали, де ще можна поповнити запас живильної вологи. Виявилося, що біля Ржищівського будівельного технікуму, який розташований неподалік від місця проведення фестивалю, є криниця. Пішки до неї було йти хвилин 15–20. Знаєте, це добре, коли вода, яка постачається в польовий душ, добре нагрівається на сонці. Але цю ж воду подавали й у вмивальник, за допомогою якого фестивальники тамували спрагу. Тож напитися холодної криничної води було неймовірною втіхою. Вона б гарно підійшла для приготування терере.

О! Так це все чудово, скажете ви, але де ж інфа про мате чи терере? Коли ми повернулися до свого намету, я зателефонував Семену, із яким ви мали нагоду познайомитися в першому пості цієї теми. Очевидно Семен не зберіг номер мого мобільного, позаяк не впізнав мене по голосу. Ну так я йому трошки нагадав. Сказав, що це той хлопчина, із яким він торік пив мате. «А, матЕ?!», – перепитав Семен, і додав: «Це ж ти мені торік розповідав, як правильно його готувати?». «Так», – відповів я, а ще подумав: «Я ж Семену казав, що правильно ставити наголос на „А”».

Виявилося, що в четвер Семена на «Трипільскому колі» не було. Але він сказав, що приїде в п’ятницю чи суботу, і ми обов’язково сходимо купатися на Дніпро. А ще він пообіцяв привести матешницю і жерби, однак трохи, бо в нього її небагато. Що ж, я був утішений словами Семена.

Удень якось похилило на сон, тож ми задрімали в наметі. Коли прокинулися, то пішли на вечірні розваги. Кочували з майданчика до майданчика. То дивилися на виступ музикантів на території «Archaic Trance Fest», то самі драмили на дарбуках із низкою барабаншиків біля тенту із вивіскою «Art Кафе». Там, коли замовляли пеур і масалу, я помітив під прилавком калабасу. Це було досить несподівано, враховуючи те, що на вивісці з чаями не пропонували мате. У дівчини з дредами, що стояла біля прилавка, запитав: «Я там у вас бачив калабасу. Ви готуєте мате?». «МатЕ? Да мы готовим матЕ», – відповіла дівчина. «А-а-а, ну скільки ще людей неправильно вимовлятиме назву нашого улюбленого напою?! Скільки ще нематеїзованих персон?!», – подумав я. Далі спокійно уточнив, який саме мате там подають. «Мы делаем мате „Стронг”», – мовила офіціантка. :podstulom: «Е-е, я мав на увазі, із якої марки ви готуєте напій?», – додав я. «Из мате „Стронг”. Мы делаем правильный мате», – мовила дівчина. «Гаразд, не зважайте», – сказав у відповідь та вирішив не замовляти цей «стронг» невідомого походження. Він, певно, родом із чаних «країн» або «світів». :yerba_otrava: А ще подумав, що наскільки було б круто, якби дівчина сказала не «стронг», а «амарго». Матеман, якому б запропонували розсипне сіно, але при цьому промовили чарівне слово «амарго», очевидно, відреагував би радісним схваленням.

Разом із чаєм, який нам двічі довелося забирати самостійно, нам іще продали за 15 грн тістечка, собівартість яких у Києві – 5 грн. Скільки коштує одне з тістечок офіціант не знав, то ж до нього підскочив напарник зі словами: «Ты что, сам себя чуть не надул. Оно стоит 20 или даже 25 гривен». Тож нам, завдяки сприянню підприємливого офіціанта, і продали ту печенюжку за такою непривабливою ціною. «Бізнес! Треба ж якусь вигоду мати людям, що привезли в таку далечінь печиво та тістечка», – можна було б виправдати цінову політику «Art Кафе». Печенюжка, правда, була смачною.

У кав'ярні, стільцями в якій слугували спресовані копиці сіна паралелепіпедної форми (звичний для багатьох майданчиків на «ТК» цікавий і практичний задум), ми влилися в музичний транс із барабанщиками та діджерідуїстами. Один із драмерів часом вигукував кмітливі та веселі фрази. Запам’ятався, наприклад, вислів «трансуем». Тим часом діджерідуїст підходив до глядачів і дмухав на них вібраціями. Такий собі музично-вібраційний масаж виходив.


Потім ми подивилися фаєр-шоу, у котрому взяла участь низка артистів та команд. Відео не викладаю, оскільки «Ютуб» банить ті мелодії, під які виконували свої трюки учасники заходу (копірайт і все таке). Під час виступу хедлайнерів, я забув натиснути кнопку на фотоапараті, тож, на жаль, не відзняв найяскравіше. Але ведучий, що передягувся чи то в чорта, чи то в темного мага, і розмовляв навмисно зміненим хриплячим голосом, пообіцяв, що це, мовляв, лише іскра, і що в наступні дні буде яскравіше. Не знаю, чи справдилися його слова. Увечері 26 і 27 червня ми не були присутні на фесті. Але про це згодом.  

Після того ми повернулися в кав'ярню, де ще трохи побарабанили, а відтак подалися відпочивати в намет.

26 червня

П’ятниця розпочалася з похмурого неба. Душ уже не був теплим. Виникла думка, що сьогодні нам удасться перевірити, чи вистоїть новий намет перед стихією води. Щоб не пити воду з польового крана, із якого її таки почали подавати минулого вечора (але рудого кольору), ми знову подалися до криниці. Дерев’яні дверцята на ній були зачинені. Скидалося на те, що хтось подбав про джерело води. Ну, аби злива не потрапляла в середину. Одначе коли ми відкрили криницю, то побачили лише огризок залізного дроту. Видко, якийсь телепень обірвав відро. :porvu:

Я згадав, що ще є лісова криниця, яка була розташована нижче будівельного технікуму. Торік ми з Семеном проходили повз неї, коли прямували купатися, і там двоє охочих набирали воду. Коли ж спустилися з пагорба в ліс і дійшли до криниці, виявилося, що вода в ній розташована всього на метровій глибині, а ще застояна й вкрита якимось рештками та комахами. Пити її не виникало бажання. Тож ми повернулися до колонки, із якої нарешті лилася не іржава вода. А з неба тим часом на повну силу лив дощ...

Тут і почалося «найцікавіше». Щоб не мокнути, ми вирішили мандрувати від майданчика до майданчика й подивитися, що там роблять. Завітали до гончарів. У них о 14:00 планувався майстер-клас із ліплення. Я думав собі виліпити глиняні матеро та бомбіжу, задля чого ще біля лісової криниці приготував хмизинку та заточив сірника, які б мали слугувати моїми гончарними інструментами. Та через дощ майстер-клас постійно переносили.

Також ми завітали на урок із гри на джембе. Щоправда, прийшли туди, коли всі барабани уже були розібрані й на них завзято грали під керівництвом викладача.

Ще сходили на два майстер-класи на території майданчика «Нарру Village». В одному з тамтешніх тентів співали мантри, а потім проводили майстер-клас із вокалу. У сусідньому тетні готували вегетаріанську яєшню з тофу, томатів та шпинату. За рецептом, до неї додали чорної чи то гімалайської солі, яка під час контакту з водою виділяє сірководень. За рахунок цього страва дійсно трохи нагадувала омлет. Але тільки нагадувала.

Одного разу так дмухнув вітер, що тент ледве не перетворився на повітряного змія. Я допоміг його вхопити та зафіксувати. Подумалося: цікаво, чи не став дельтапланом і наш намет?

Злива не вщухала. Ми пішли пообідати на територію харчування. Із того, що пропонували на польовій кухні (вона нагадувала придорожнє кафе чи сільський генделик), ми обрали сосиски по 35 грн/штука, ріденький борщ, біляш, у якому довго шукали начинку, дві скибки хліба та узвар у пластиковому стаканчику (їхню вартість я не уточнював. Загалом вийшло 114 копів/гривень). Попри генделяберний антураж, у цілому було смачно. Певно, свіже повітря та злива посилили апетит.

Після обіду пішли до намета. Він стояв на місці. Але коли ми заглянули всередину, то узріли, що чверть нашого мандрівного прихистку вже намокла. Крізь щілини в швах рясно сочилися краплини дощу, які стікали по стінках у загальну калюжу. Наші кросівки безкомпромісно наповнилися вологою. Так само змокла ковдра та деякі речі всередині намету. Ми залізли всередину, перевдягнули шкарпетки. Навіть спробували замотати ноги поліетиленовими пакетами, та пакети зрештою порвалися. Прилягли погрітися під ковдру, а тим часом на обличчя, як із пульвелізатора, бризкали краплини дощу. «Ні, переночувати в цьому басейні не вдасться», – вирішили ми та почали збирати речі.

Іще треба було щось вирішити із копами. Копи – це фестивальна грошова одиниця, яку обмінювали на гривні. Офіційно, користуватися нею на події було обов’язковою умовою. Справа в тому, що коли торговці в останній день повертали ці копи організаторам, то їх обмінювали на гривні вже не за курсом 1:1, а за курсом 10:9. Але прикол у тому, що змоклі глядачі фестивалю, які вирішили дременути по домівках, не могли обміняти копи на гривні. :vspomnil: Ця послуга була доступна лише в останній день фесту і за вищезгаданим невигідним курсом 10:9. Тож довелося на 85 копів, які в нас залишилися, накупити аж(!) вісім печивок і одне «бонусне» тістечко. Прикольно так дивитися на поліетиленовий пакунок із дев’ятьма печивками за 85 грн.

Але це ще не найцікавіше. Фестивальна маршрутка, яка мала забирати охочих їхати додому, тепер не заїжджала до воріт фесту. Через болото. :obstenu: Тому з усіма клунками та промоклими ногами фестивальникам довелося чимчикувати караваном до асфальтованої дороги через 800-метрове багно. Звісно, на вартості квитка до ст. м. Видубичі це аж ніяк не позначилося. Він так само коштував 35 грн за пасажира.

І ось один бас із Києва приїхав. Цікаво, що деякі відчайдухи в той час, коли ми тікали від негоди, навпаки прибували на фест. Дехто з них уже начепив гумові чоботі, а інші готували до зустрічі з багном свої босоніжки. Хтось на зупинці розповідав про персон, які от-от – і вже б застрибнули на Видубичах до маршрутки, але, зачувши зливу, в останню мить відмовлялися від поїздки.

І ось ми нарешті зайняли місця в мікроавтобусі, котрий приїхав на «ТК» із півгодинним запізненням. Добре, що хоч типу «Богдан», а не перетворений на маршрутку рафік. До метро цей транспорт теж якось задовго плентався, та ми були втішені можливістю просто їхати додому.

Чесно кажучи, повернення викликало суперечливі відчуття. З одного боку, було приємно зняти мокрі кросівки, помити ноги, що зморщилися від вологи, прийняти з черпачком душ (у будинку вже давно триває планове відключення води) і застрибнути в сухе ліжко. А з іншого боку виникло відчуття незавершеності. Усе-таки, хотілося ще багато чого побачити, відвідати, багато в чому взяти участь на фестивалі. Навіть повернення до компа не викликало особливого натхнення. Про всяк випадок ми не знімали фестивальні браслети.

27 червня

27 червня я написав на меїл Семену, а згодом – ще й смс-ку йому відправив, у яких поцікавився, чи їхав він із друзями на фест. Досі не отримав відповіді.

Цей день ми провели вдома. Вирішили, що якщо 28-ого буде гарна погода, то повернемося.

28 червня

Так, ми знову їдемо на «Трипільске коло»! :champion: Цього разу звичайною маршруткою з Подолу. У ній і контингент інший (думали, куди б це пересісти від смердючого пасажира) і їде вона, як ми згодом з’ясували, через зо п’ять додаткових сіл. Але водій, як то кажуть, був справжній лихач, тож особливої різниці в часі ми не помітили. Вартість – 25 грн за пасажира.

У Києві дощу не було. А от вже на за містом лобове скло маршрутки трохи вкрили краплі. Ржищів нас зустрів рясною зливою. Коли ми дійшли до фестивального входу, деякі люди зі словами «прощай „Трипільске коло”» чимдуж тікали звідтіля. «Невже і сьогодні тут поливалка», – в унісон майнуло в наших думках. Цього разу ми не брали намет і вже знали, що «Тартак», виступ якого хотілося глянути, та ще кілька гуртів із головної сцени через погодні умови відмовилися з'являтися на «ТК». Територія нагадувала завмерле курортне місто в несезонну пору.  

Пішли до гончарів. Думали пожартувати про те, щоб вони нам провели обіцяний майстер-клас. Вирішили не кепкувати. Усі ці дні гончарі залишилися на місці. Фігуру тура, як торік трипільську фігуру жінки, вони не вкривали глиною та не розмальовували. Зате піч уночі все ж палили і навіть сказали, що випалили деякі глиняні вироби.

На «Території культур світу», де мав бути й Семен, виднілася порожня галявка. Очевидно, він так і не приїхав. А перевдягнуті в північноамериканських індіанців дніпропетровчани (далі – просто індіанці), схоже, десь на території вели такий самий, як і колись деякі їхні прототипи, кочовий спосіб життя.

Ми прийшли у славнозвісне «Art Кафе», звідки лунали джембе та дарбуки. Влилися в ритми з барабанщиками. Я навіть помітив, як двоє людей п’ють із калабас. Ну, той мате-стронг :) Що ж, думаю, якщо Семен не привіз мате, а тут розпивають блюзнірську версію нашого улюбленого напою, то... треба заглянути до свого наплічника й дістати звідтіля термос із водою, та калабасу з жербою. ]:D Якщо хтось не представив мате на трипільскому колі, то ми його представимо! Ми вийшли з-під тенту й подалися до галявки, на якій два дні тому учасники проводили майстер-класи з вегетаріанським омлетом та співами. Посеред цієї галявки тепер самотньо стояла копичка з сіном, на яку ми присіли й заходилися готувати мате. Дощ, до речі, уже не лив, як тієї вологої п’ятниці. Навіть на деякий час ущух.

Із термосом під пахвою, калабасою в руці та бомбіжею в вустах, ми пішли фоткатися до трав’яного бичка. Потім побачили індіанця. Схоже, це був той самий представник дніпропетровського театрального гуртка, з яким я фоткався й торік. Я запитав, чи все ж будуть майстер-класи від індіанців? Він відповів ствердно й запросив нас через деякий час завітати до білого сферичного шатра, де виступатимуть «шотландці» (теж дніпропетровчани, але убрані в національний шотландський одяг, один із яких грає на волинці, інші – на барабанах).

Перед тим, як відвідати майстер-клас, ми поспілкувалися з керівником майданчика «Archaic Trance Fest» про спосіб зведення індіанського тіпі. Виявилося, що індіанці цього року не зводили свій тіпі, а от представники цього майданчика звели. Цікаво все-таки оглядати намет, усередині якого можна розпалювати багаття і який так схожий на традиційне індіанське житло. Правда, не зі шкур бізонів, а брезенту чи то цупкого целофану.

Згодом ми ознайомилися з шотландськими музикою та танцями. А пізніше чолов’яга з головним убором вождя розповів, що індіанські пританцьовування біля вогню – це не просто беззмістовні пританцьовування біля вогню, а наповнена символами хореографія. Детальніше про це дізнавайтеся в відео нижче. [Прим.: перепрошую за якість фото та відео: дисплей фотоапарата, що й так ледве працював, остаточно глюкнувся, тож довелося знімати на не надто потужні мобільники].






Що ж, попри несприятливу погоду та інші невтішні особливості, викликані нею, неділю ми провели досить насичено. :yahoo: Промили до лавадо мате, подивилися виступ іще кількох гуртів на молодій сцені й поїхали додому. У мене сів телефон, тож музику не вдалося послухати. Але цю неприємність з лишком компенсували фестивальники, які на задніх місцях маршрутки тихенько награвали різні пречудові мелодії на акустичній гітарі та, схоже, губній гармошці, а пасажири їм вдячно аплодували. :vladoshki: Якось ці мелодії так солодко звучать у дорозі, коли за вікном мікроавтобуса сідає за небокрай золоте вечірнє сонце, залишаючи на небі щедрі яскраві та гарячі сліди. :risuyu:

Онлайн Cebador

  • Yerba favorita: Natura
  • Администратор
  • Мате Гуру
  • *****
  • Сообщений: 8567
  • Лайков: 925
  • Координатор Клуба
За клубними подіями не відразу помітив цю тему,  :respect: автору за такий цікавий опис і яскраві етно-фото, наступного року можно буде відрядити на цей фестиваль делегацію на чолі з DIaMONd'ом  :vladoshki: :yerbamigos:
"...во всём, как хотите, чтобы с вами поступали люди, так поступайте и вы с ними..." Матфея 7:12
PS: "не пытайся вынуть пало из глаза, не вынув бомбижьи из калабаса" - индейская народная мудрость :)

Оффлайн DIaMONd88

З 26-ого по 29-те червня в місті Ржищів, що в Київській області, відбувався чудовий фестиваль під назвою «Трипільське коло 2014». На відміну від більшості суто музичних фестивалів, цей – еко-культурний. Ідеш там по території, з одного боку лунають етнічні інструменти (думбеки, джембе, дримби, діджеріду...), з іншого – приємний український соул. Десь біля дороги зводять трипільську бабу, ставлять піч для випалювання глиняних виробів, а хтось просто з землі виліплює саморобну грубку, на одному боці якої жінки вже смажать пісні коржі. Обабіч – вервечка яток із етносувенірами: українськими, індійськими, індіанськими тощо. Та, як ви вже, певно, збагнули, дуже мене цікавив один із майданчиків події – «Територія культур світу». Анонсувалося, що на ньому покажуть справжню мате-церемонію.

Що ж, відшукав я цей майданчик. Життєрадісний хлопчина в хіппі-психодел-футболці обідав там зі своїми друзями, а поруч лежала одна-однісінька калабаса з бомбіжею. Ну, думаю, запитаю в нього, коли тут показуватимуть мате-церемонію. Двічі парубок, якого звати Семен, переносив час проведення майстер-класу, однак після трьох моїх наполегливих гостювань, він таки зробив обіцяне.

Сідаємо значить, а хлопчина каже: «Ось я торік був на „Трипільському колі”, теж розповідав про мате. Аж тут іде аргентинець. Уявляєш, в Україні на „Трипільському колі”, і аргентинець. Побачив він калабасу й вигукнув: „О, мате! [при цьому хлопчина робить наголос матЕ]”».

Я усміхнувся, слухаю далі. Семен каже: «Він [аргентинець], значить, подивився на те, що я роблю, і каже: „А тепер я тобі покажу, як це робиться в нас”». Семен наливає воду в черпак, ставить на газовий пальник, і додає:

– Взагалі, матЕ – це парагвайський чай, який роблять із кори парагвайського падуба.
– Із кори? – перепитую.
– Так, із кори.

Я непомітно усміхнувся, слухаю далі:

– Як правило аргентинці засипають калабасу доверху [:)] і перший ковток виходить дуже гірким. Тому вони підливають воду потроху й одразу випивають.

У цей час Семен знімає ківш із пальника, в якому, судячи з бульбашок, далеко не 70°C (при цьому, парубок зазначив, що бажано дотриматися саме такої температури [однозначно, п'ять, Семене!]). Далі він спробував підлити з черпака воду в калабасу, так, щоби всю жербу не замочити одразу. Однак керівникові майстер-класу цього не вдалося зробити – самі розумієте, не з чайника лив. Що цікаво, він засипав жерби зовсім не доверху, як розповідав, а на 1/4 калабаси, і підливав десь 1/8 калабаси води. Вистачало на один ковток. Я його питаю: «А хіба не більше треба заливати?».  А він: «Ні, аргентинські знавці так і роблять, бо так можна і 20-ять разів підливати воду – розтягувати церемонію». Ну-ну, подумав я :) Чимось схоже на метод «сухої шапки», але дуже далеко.

Пили ми, до речі, «Rosamonte Suave». Це теж, подумав я, бонус на користь Семена: не розсипне ж сіно запропонував!

Друзі Семена, які сиділи поруч, пробували напій і відмовлялися. Певно, їм не подобався гіркий смак. Я порадив дегустаторам скуштувати мате ще раз пізніше. Дехто просто не хотів куштувати, певно, боялися. Дівчата, до речі, дійсно «люблять погарячіше», бо саме вони сміливіше наважувалися на дегустацію.

Ще Семен додав: «Можна пити мате як звичайний чай. У чашці води розмішуємо чайну ложку трави. Це в аргентинців називається „мате косідо”» – упевнено продекламував очільник матеювання [:)].

Моєю метою було вислухати хлопця та його версію мате-церемонії, тож я уважно спостерігав і особливо не втручався в його розповідь. Думаю, виконаю місію розвідника, дізнаюся якісь нові особливості промивання каа, а вже потім розкрию карти, повідаю хто я. Не подумайте зайвого: ніякого зухвальства я не ставив собі на меті.

Зрештою вийшло так, що самому довелося нести мате-просвіту в маси. Хоча парубок, я вам скажу, розповів чимало правильного. Пояснив я йому, що не з кори робиться жерба, а з листя й гілочок. Що засипають зазвичай 2/3 калабаси. Що існує холодний варіант мате – терере. Але найбільше йому сподобалася історія про нашого земляка Хренюка, прізвище якого зазначено на пачках «Рози».

Трошки іронічно вийшло: «знавець» із самого початку розповідав усім про мате, хоч нічого й не знав про цей напій. Потім його просвітив аргентинець, а ще через рік – я. Виходить, усі, кому Семен розповідав про мате, засвоїли не надто коректну інформацію.

Але в усій цій історії більше позитиву, ніж думок про некоректні технічні нюанси. Весело було казати Семену, що я представник матеманського клубу і поділитися з ним більшою кількістю інформації, ніж він розповів мені.

Виявилося, хлопець родом із Краматорська. Вважає себе етнічним українцем і розмовляє українською так, що я б ніколи не сказав, що він не знає рідної мови. Це позитив. Ця зустріч, це спілкування, збагатили нас досвідом: я спробував себе в ролі матеїзатора, а Семен дізнався адекватну інфу зі сабжу.

Домовилися, що наступного року необхідно нам об'єднати зусилля. Так що, друзі, не знаю, як ви, а я готовий представити наш клуб на цій події.

P. S. Ще мені вдалося зробити кілька ну просто епічних фоток. Коли ми пили мате, поруч проходили індіанці. Якщо точніше, – українці в етнічних індіанських костюмах (не будемо псувати атмосферу уточненнями). Одним словом, насолоджуйтеся світлинами, доданими нижче.

 

Sitemap 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15