Знаєте, я собі просто уявив ситуацію: пропонує мені себадор (не наш, а просто якийсь інший себадор) випити мате на вибір із ПЕТ-пляшки або калабаси з бомбіжею. То я, безумовно, попросив би його віднести перший об'єкт на утилізацію, а в руки передати мені другі.
А "бубен", якщо він побував у руках реального тупі-гуарані, нехай собі супроводжує матеювання. Тільки не з метою язичницького вклоніння (ну, для індіанця, може, і для вклоніння, але не для мене), а просто як музичний етнічний інструмент, етнографічний елемент.
Іще приклади: от ви б із чого щодня їли? Із пластикової чи керамічної тарілки? Ходили б у синтетичному чи натуральному вбранні? Обрали б органічний овоч із хробачком чи гладенький і яскравий, але вирощений із пестицидами?
Ідеться ж і про естетичне задоволення. Нормальна передісторія з південноамериканськими індіанцями, монахами-матеманами, різноманіттям традицій прикрашання матеро, але без дезінформації та домислів, – хіба вона не прекрасна?
P. S. А вищенаведений "матеро" я радше зарахував би до тривіальних (без образи автору). Бо його [матеро] концепція якраз спрямовує до тривальності (повсякденності), а не оригінальності.