Ось і дібралася до мене ще частина багатостраждального клубного замовлення. Серед довгоочікуваних марок –
Flor de Obera/Флор де Обера/Квітка Обери, яку давно бажалося скуштувати.
Терміни придатності печальні – LOT:95/ENV. 01/23, тобто на момент дегустації цій жербі вже – 2 роки й 10 місяців.

Паперова
пачка з нецупкою ламінацією на зовнішньому боці, благенька проклейка (розкривається без зусиль після посмикування). Нагорі відсутня прямокутна картонна вкладка, яку ми нині помічаємо в пакунках багатьох брендів жерби. На одному з кадрів зафіксував масу брутто, яка становить 530 грамів.
Запах із пачки невиразний, краусівського формату –
аромат сухого маку з легкою кислинкою.
Помел здебільшого однорідний, середній, подекуди – із виразними білими пало (але колонівські поліна, друзі, вони за розміром не перевершать

; погляньте на світлину з еталонним сірником). Пилу небагато (пачку не струшував, тож показник стосується її верхівки).
Калабаса 250 мл, 2/3 жерби, бомба – нерж., близько 75 °C вода.
Перше змочування – запах змінився на галетно-лібігівський із ледь помітною пряністю. Трава одразу добре бубнявіє, заповнює калабасу.
Смакові ремінісценції на
першому ковтку доволі різношерсті. Я б сказав, на 90 % це аргентинка, а на 10 % – парагвайка. Почасти відчуваються полегшені варіанти таких марок, як
Ріос (але без горіховості),
Камба (але без відчутної соковитості й фруктовості),
Андресіто (часів легкого обсмаження й відсутності барбакуа). Можливо, десь несміливо визирає
Натура.
Посмак: на передньому плані – кислинка, десь на задньому – дуже аморфна терпкість, немає навіть натяку на солодке.
Друге доливання – уже більше нагадує Краус Сільвестре в поєднанні з Камбою.
Третє-четверте – загалом смак і кислинка в ньому, схоже, подібні до каркаде. Але легка танінність нагадує, що це – все-таки жерба, а не чаєподібний компот. На посмаку знову прослизає якийсь Парагвай на кшталт
Пахаріто чи
Рубії (обидві без барбакуа). Смак округлюється, однак амарговим його не назвеш. Стійкий піднебінно-задньоязиковий посмак середньої терпкості. Гіркота врівноважена, навіть лагідна.
5-те доливання – легке спадання смаку.
На
шостому цілковито змочую частину жерби, яка залишалася сухою, – смак перебуває десь на тому самому рівні, що й на 5-му.
На
7-му настоюю довше. Але насиченість смаку однаково спадає й починає прямувати до лавадо.
У посмаку після
8-го проявляється певна
перцева пряність.
9-те доливання після приблизно 10-хвилинного настоювання таке саме за смаком, як восьме.
10-те – жерба до останнього протистоїть наближенню до лавадо.

На посмаку навіть примарився якийсь лібігівський нюанс із вівсяним печивом. Цікаво, що перцевість доволі стійка, довго залишається на рецепторах.
11…
12-13 –
чесний казці лавадець, а хто слухав – молодець.

Якби ця трава за
13,5 $/
567 грн/
0,5 кг (на момент клубної закупівлі – 10 $/420 грн власне коштувала жерба + 3,5 $/147 грн – доставка; ціна без знижок) була би
бодай на рік свіжіша (а за такі гроші хочеться свіжої

), то й смак її, думаю, заслужив би гучнішого віншування. Але показники як для майже простроченої (3-річної) трави доволі гарні. Тож загальне враження –
7,5/10.