Мате-раритет, антикваріат, ретро й інший вінтаж

[DIaMONd88]

PS: Прошу дозволу на публікацію деяких фото з авторськими коментарями у клубному інстаграмі

Ратифікую на благо мате-руху!

[Cebador]

DIaMONd88 - дуже цікавий екскурс, читав з великим задоволенням, звісно було важко позбутись бажання якнайшвидше випробувати його разом з тобою 

Щодо зарахування до мате-оглядів - то це окрема вагова категорія, ретро-аксесуари це просто ТОП
PS: Прошу дозволу на публікацію деяких фото з авторськими коментарями у клубному інстаграмі

[DIaMONd88]

Як і чимало із цих речей, із його конвеєрів уже давно не сходять і бомби (про всяк випадок нагадую, що йдеться про бомбільї ). Тепер такі артефакти можна відшукати лише в антикварних крамницях.

Уточненнячко.

Абрамо Еберле почав виготовляти перші товари для верхової їзди 1904 року. 1908-го народжується бренд Piteira, підрозділ компанії Eberle. Він спеціалізується на металевих виробах, зокрема – збруї.

На моїй бомбі для шимарону посередині між написами "Alpacca" і "Eberle" є зображення мундштука, який нагадує горн. Це – емблема бренду Piteira. 

1989-го Metalgusa Riding Articles купує Пітейру. Того самого року відновилося виробництво продукції під цим брендом. 

Словом, тепер окремо функціонують Eberle і Piteira. Під останнім брендом виготовляють і бомби. Правда, їх тепер таки не роблять зі срібла й альпаки, а з inox'у, тобто – нержавійки. Нинішня продукція, порівняно з раритетами, доволі безлика. Ціни на бомби – від 40 до 85 бразильських реалів (на наші гроші за теперішнім курсом – 285–605 грн).

Ось опис на інстаграм-сторінці Пітейри їхніх бомб:

"У відпустці чи на роботі, немає нічого ліпшого, аніж добрий шимарон, щоб супроводжувати день! І для цього розраховуйте на бомби для шимарону від Piteira:

•   Не ржавіє, забезпечуючи довговічність.
•   Легко чиститься, ідеально підходить для щоденного використання.
•   Не окислюється, зберігаючи чистоту смаку.

Внесіть традиції та практичність у кону мить. Відчуйте найкраще!"

[sivanych]

що саме тебе, sivanych, зацікавило всередині калабаси

Структура и пористость самой тыквы ну и благородную старину раритета.Спасибо всё увидел!!

[DIaMONd88]

Додав.

А що саме тебе, sivanych, зацікавило всередині калабаси?

[sivanych]

Приветствую ,да набор действительно зачетный и история  его преобретения  весьма интересна как и описание всего этого действа , кое заслуживает отдельной благодарности! У меня просьба : можно разместить фото самой тыквы её внутреннюю часть?

[DIaMONd88]

Що ж, поки камради бавляться імперіялями, я роздобув собі вінтажну цяцьку. Узагалі пост у розділі "La Rubia" був наживкою, але на неї ніхто не впіймався. Тож тепер розкриваю карти (хоч і без вашого запиту). Готові до довгочитання?

Предмети, які стали артефактами

Розглядаю невеликі предмети – і думаю: скільки ці мовчазні мандрівники рікою часу й простору увібрали в себе історії? Коли речі залишають шлейф, вони припиняють бути предметами й стають дечим, від чого віє величчю – артефактами.

Водночас спадає на думку доволі популярне твердження: ми стаємо в'язнями речей. Але хіба справедливо дорікати за те, що вас полонила естетика? Полонила та́ візуально-тактильна насолода, яка подекуди трансформується в похідні витвори поетичного, музичного й живописного кшталтів.

Набір, про який ітиметься, безумовно, – артефакт. Може, десь у Ріу-Ґранді-ду-Сулі на це патетичне твердження відреагують із посмішкою . Та коли річ подолала відстані й час, вона, погодьтеся, заслуговує на такий титул.

Згідно з не вельми скрупульозним провенансом, ці куя та бомба – родом із Парагваю. Потім вони опинилися в Нідерландах. А відтак – в Україні.

Але перша локація викликає сумнів. Жодному ґаушу ніхто не заважає змайструвати/придбати матеро для шимарону й у Парагваї, Уругваї чи навіть Аргентині. Але ґуґл-запити чомусь відображають саме бразильські сайти зі схожими комплектами (куя + бомба). І саме такі комплекти пов’язані зі словосполученням "для шимарону" (так, трохи незвично, бо в нинішніх реаліях ми здебільшого спостерігаємо в руках шимаронолюбів куї у форматі поронго). Тому я апріорі згадав це начиння як кую, а не як узагальнене матеро.

А от бомба геть не викликає сумнівів щодо свого походження з країни, у колишній столиці котрої "усі ходять у білих штанах", і яка була "кришталевою мрією дитинства" одного ексцентричного літературного персонажа.

Як не дивно, вікіпедія – зокрема й ґуґл-запити – загалом не пояснюють, що таке "Alpacca Eberle" (напис на кондорі/ситечку бомби). Якщо ж трохи понишпорити, то натрапляєш на Абрамо Еберле (1880-1945), італо-бразильського підприємця й одного з піонерів індустріалізації штату Ріу-Ґранді-ду-Сул. У його ювелірній майстерні, яка згодом стала промисловим гігантом, із 1918 року виготовляли посуд і столові прибори. Серед продукції були й бомбільї для шимарону зі срібла й альпаки. 

Що тільки це підприємство не виробляло у відповідь на виклики часу й економіки: електродвигуни; мечі, рапіри, шаблі; кнопки й заклепки (на яких спеціалізується й досі), бронзові статуї й навіть вівтар… Як і чимало із цих речей, із його конвеєрів уже давно не сходять і бомби (про всяк випадок нагадую, що йдеться про бомбільї ). Тепер такі артефакти можна відшукати лише в антикварних крамницях.

Одна із цих бомб і не менш цікава куя в наборі дісталися мені.

Один комплект – дві історії

Переїзди й вік – це перша історія цього набору. Друга його історія – моя особиста.

Після знайомства з мате-цариною 2013 року я почав у неї ненаситно заглиблюватися. Зокрема, шукав у всіх можливих інтернет- й офлайн-закутках калабаси й бомбільї.

Точно не пригадую, але десь у період із 2016 по 2018 мені трапився саме цей набір. Тоді з продавцем не вдалося домовитися про ціну, тож від омріяної бомбільї з альпаки (а ще досі мариться срібна ) і цікавої калабаси довелося відмовитися.

Згодом комплект зник із продажу. Подумалося: "Ну, значить хтось купив…"

Минає низка років – і відбувається приємний збіг: я знову натрапляю на цей набір. Це ж треба: його так ніхто й не придбав! Як ви зрозуміли, цього разу я омріяні маче-девайси не проґавив.

До речі, уперше обзавівся уживаною калабасою. Адже щоб такий вінтаж і ще й у мінтовому вигляді знайти – точно потрібно прямувати до ПА.

Куя

Куя у формі перевернутої грушки. Вірола, закріплена за допомогою зубців, має виразний флористичний орнамент. Орієнтовний об’єм (мірної склянки напохваті нема) – 280 мл.

Поки ця калабаса роками перебувала в сухому стані на складах, між зовнішнім боком кільця й поверхнею тикви утворився помітний проміжок. Добове оживлення – і стінки набубнявіли, дистанція зникла. Але після матеювання й просушування вона повертається. Цікаво, майстер куї свідомо врахував цей нюанс – залишив проміжок на сухій калабасі? Бо схожі раритетні калабаси з мережі теж часто мають такі нестатичні отвори.

Я поки не знавець металів і їхніх сплавів, але куя потрапила до мене з дещо тьмяною віролою. Ідеться не про зелену патину, котра утворюється на міді чи латуні, а якусь сіро-смарагдову. Зеленава частина забарвлення, найімовірніше, була пов’язана з маче-пігментом. Матеріал віроли схожий і на альпаку, і на алюміній. За допомогою пластикової кухонної щітки й зубної пасти вдалося відновити її глянцеве сяяння.

Цікаво от іще що: чимало в мене було калабас і поронго, із яких позлітали кільця. А тут, гляньте, стільки років начинню, а вірола тримається. Це тішить. Дякую, невідомий майстре.

Підставка-триніжка

Підставка-триніжка для куї – окремий мистецький артефакт. Підозрюю, що це якийсь чорний метал, укритий чимось на кшталт хрому. Постамент калабаси – квінтесенція культури ґаушу: куя в стремені, шалейра (чайник), власне ґаушу на коні й інші відповідні предмети – ось що зображено на її ніжках.

Бомба

Бомба для шимарону, як уже згадувалося, виготовлена з альпаки. Вона вживана, але в доволі гарному стані. Блиск теж удалося відновити в той самим спосіб, що й сяйність віроли. Подекуди на поверхні видніються подряпини іншого (світло-теракотового) кольору, їхня природа незрозуміла. Можливо, предмет змайстрований не суто з альпаки, а лише вкритий нею. Одначе наполягати на цій версії не буду. Та й пошкоджувати бомбу надпилами лише для визначення матеріалів бажання немає.

Випробування

Після всіх маніпуляцій (миття, оживлення куї й натирання віроли, полірування й гігієнічного варіння бомби) комплект випробуваний у компанії з Рубі. Присмак у напої бомба не залишає. Калабаса – трохи так (я з неї після оживлення вичистив десь столову ложку чорноти, дуже схожої на засохлі фракції шимарону). Але ці баґи ми скоро виправимо.

Словом, усе буде маче!

P. S. Якщо цей есей назбирає трохи вподобайок, то, може, пан Cebador його зарахує до мате-оглядів (марнославство ніхто не скасовував ). Бо ми ж тут, матейні мої, не лише жербу досліджуємо, чи не так? 

P. P. S. У цій темі пропоную ділитися враженням від вінтажних мате-аксксуарів, які дісталися особисто вам.