У моїх калабасах буває удало 
Pipore Elaborada Con Palo Lote: L1118
Ven: 11/21 Київські червневі дощі все дужче нагадують тропіки: теплі, рясні та короткочасні. Навіть після зливи на вулиці парко. А рослинам лепсько, вони нарешті отямилися після небувало холодного травня. Зеленавість прибудинкових сумахів, шипшин, черешень, каштанів й інших представників хлорофільної радості чимось перегукується з частковою органічністю 
Піпори, котра потрапила до моєї калабаси. Чому з частковою – читайте нижче. 
МольєндаСереднє подрібнення (див. світлину в публікації, поклав сірника в пачку для порівняння. Це не пало 

). 
Аромат Під час дебютної дегустації здалося, що запах з пачки чимось нагадує стару 
Косту. А коли пив утретє, і вдихав-видихав-вдихав із-у-із паковання, то ту костовість в ароматі наче вітром пампаським здуло: на передній план вийшло галетне печиво, свіжоспечені солодкі булки й інша здоба (так-так, 
Піпора – претендентка на конкуренцію 
Лебіґові).  
Тепер про 
смак.Попри здобний запах, на першому матеюванні з цією 
Піпорою здалося, що смак її перегукується з такими органіками, як давній 
екоматівський Ріос (горіховою домінантою; щось я його частенько відтворюю в пам'яті як найгоріховіший), а також 
Краусом і, можливо, призабутим (новий не пробував) 
Андресіто (зеленавістю), одначе 
наполегливо в бік класично/традиційно обсмажених елаборад (я про методику обробки жербатеро, а не індіанців, раптом що).  
Як пив її вдруге, то «класичність» превалювала ще відчутніше. Вельми цікаво: це вам і не зелений органік, і не потужно запечена (часом навіть перепечена), як 
Аквантадора чи 
Капчече, марка. Цілковита відсутність барбакуа. 
Екстракт густий, округлий і текстурний уже на другому доливанні (хоча з самого початку під час чергового матеювання проливав водою з температурою < 70 °C. Танінний посмак після потягувань череж бомбілью тримається довго; язик, як і годиться, зелений. 
 
 Жерба доволі абсорбентна. Доливання води в калабасу об’ємом 250 мл, що наповнена на 2/3 травою, перетворюється на єдиний повноцінний ковток.  
На мій амарголюбний смак, витримує 8 чітких доливань. На 9-му–10-му завершується.  
Анотація до роману «Класична Піпора» може бути такою: марка з легким, майже непомітним обсмаженням, що обумовлює її зеленавий смак. Відсутність копченої ноти. Насичена й достатньо тривала. 
Моя загальна оцінка цій 
Піпорі – 8,5. Доволі високий бал, можна сказати срібна позиція 

, бо, по-перше, очікував, що вона видасться гіршою (ненасиченою та малотривкою), і був приємно вражений, коли попив. По-друге, хоча трава з легким обсмаженням (я більше люблю запеченіші, але якось останнім часом стомився від зловживання деякими жербатеро кемадо), вона не нагадує "водорості" органіків. 
Також не останньою бомбільєю в калабасі є ціна цієї каа: тоді, як класична 
Піпора може цілком конкурувати з 
Аквантадорою, класичною 
Розою та навіть 
Лебіґом, купити кіло її можна за дещо нижчою ціною, аніж кіло вищезгаданих сестер. 
Усе-таки не дотягує 1,5 бала до максимальної десятки, бо різноманіття/оригінальності смаку (як, наприклад, у 
Ла Рубії чи 
Краусі Піонеро) їй бракує. Якийсь нанобал також знімаю за терміни придатності на пачках: на двох пакованнях, що мені дісталися, дати не просто підтерті, їх узагалі немає. Але наноплюс – цупкість пачки. Коли та сама 
Рубія та 
Колон Традисьйональ часто допливають до калабаси з пробоїнами у своїх облавках, 
Піпора тримається молодцем. Додаткова жирна порція похвали за пропаяні вінця.  
І ще... Під час клубних матеандо наш кооператив матефора зазвичай виносить вердикт: чи можна ту чи ту марку рекомендувати новачкам на мате-стезі. 
Піпору Традисьйональ, принаймні з цієї партії (довіримося пану 

, котрий люб’язно надав термін придатності та лот), я б точно рекомендував. 
До слова, традиційна версія 
Піпори, якщо правильно пригадую, якась веселіша, аніж селекційна, яку я пропив 2016-го, й охарактеризував кілька сторінок тому. А це (коли класика ліпша за добірну) про щось, та говорить під час оцінювання марок мате. 
