Так, цікаво дізнатися, звідки ноги чи то, радше, корінці лагенарії ростуть. Окрім релігійних і лінгвістичних джерел можна звернутися й до наукових досліджень. Щоправда, часи походження цієї рослини в них розглядаються дещо ближчі до нас, ніж у вищенаведеному пості.
Отож. Біологи влаштували реконструкцію походження Lagenaria siceraria, яку ще називають "Полінезійським пляшковим гарбузом". А чи справедливо її так називати? Існує припущення, що до Полінезії цю рослину разом із бататом вивезли саме з Південної Америки полінезійські мореплавці. Сталося це близько 1000 року н. е. Для перевірки такої гіпотези, науковці влаштували прискіпливе дослідження. Вони виділили сім маркерів, хактерних для лагенарії (2 хлоропластові й 5 ядерних). Ці маркери порівнювали в 36 сортах пляшкового гарбуза з Азії, Північної і Південної Америки та Полінезії. Отримані результати підтверджують подвійне походження полінезійського пляшкової гарбуза: хлоропластові маркери засвідчують виключно азійське коріння лагенарії, а ядерні - наявність родичів цього гарбузика в обох Америках та Азії. Та, як бачимо, вивезена Lagenaria siceraria з Америки в Азію чи навпаки, серед гаучос вона прижилася найкраще.
Джерело>> Та й в Україні лагенарію знають давно. На
"Вікі" зазначено: "Тиква відома декілька тисячоліть. Як городина відома у тропічних районах Америки, Африки, в південних, посушливих районах Європи. Була добре відомою на землях Молдови та України. У степових місцинах з браком деревини — в допромислову добу тиква після очищення та висушування використовувалася як ємність для збереження харчів (олії, солі, крупи, насіння) та як посуд".