Понеділок - день огрядний... "Тобто, зі значною масою тіла?" - певно, поцікавилися б розумні допитливі діти. Може й так. Насправді, висловлююся подібними словесними фігурами, щоб не послуговуватися усталеною попсовою фразою "понеділок - день важкий". Певно, він би видався й не таким важким, якби вдалося виспатися. Циферблат то о 3-й ночі перегнали на годину вперед. Тож і став понеділок огряднішим. Хоча, розмірковувати про це, коли знаєш свій відпочинковий графік, доволі кумедно. А точніше - коли фіксуєш відсутність такого графіку. Лягаєш, бува, о 3-й, о 4-й, прокидаєшся так само хаотично.
А ще - погода. Вранці прохолодно, поряд із пронизливим вітром до щік лащиться сонечко. Попри чітке усвідомлення, що вдень буде значно тепліше, вдягаєшся серйозніше (йдеться про терморегуляцію, а не оф-діловитість
), ніж треба. Навіщо, думаєш, обтяжувати (докупи до невиспаності) легку застуду?
І от приплентався додому... Скидаєш речі... легкість... А далі - ні, не ящик №1 (ТБ) чи ящик №2 (ПК), допоможе повернути цей день в позитивне русло. А те звірятко, що причаїлося в шафці й вірно тебе чекає. Звати його
"Тушканчик". От і настав час його приручити (чи йому мене
.
Беру свою стандартненьку, на 200 мл, добре просушену.
Очеретяну бомбіжу. Засипаю не на 2/3, а наполовину (прагнеться більшої пропорції води). Мольєнда переважно дрібна: листя падуба порізане невеликими шматочками, доволі багато пилу, мінімум паличок.
Чаклую: ось на воді вже з'являються бульбашки. Виключаю газ, очікую. Встромляю термометр, показує 70°С.
Запах: якихось значних ароматичних відтінків не помітив. Ділюся поширеною в наших колах асоціацією: суха паша з кислинкою. Ця кислинка ледь-ледь посилилася після змочення жерби.
І ось кислинка вже на рецепторах язика. Що ж, настав час зачати розмову про найголовніший складник кожної дегустації, кульмінацію будь-якого матеювання - смак напою.
Помітив одну, як на мене, характерну особливість. Аргентинець "Тукангуа" ну вже дуже нагадує своїх парагвайських подружок. Це мене, чесно кажучи, подивувало. Характерна кислинка, схожа (як я вже колись згадував, розказуючи про інші марки) на аналгін, цитрамон чи фурацилін, доволі відчутна, але я б не сказав, що вона мене дратує. Радше, навпаки. І, безперечно, смак зелених лісових горіхів. Знаєте, якби мені підсунули "Тукана" на засіданні й не сказали, що саме подають на пробу, їй Бо' сплутав би його з "Камбою" без домішок.
Післясмак, присмоктуючи язиком об піднебіння через кілька секунд після ковтка: можливо, жасминовий і ледве відчутно - смажених соняшникових зернят.
Постпіслясмак: зелений горошок.
На цьому мої перцептивні асоціацій про цю марку вербалізовані вичерпно.
Якщо порівнювати з іншими, вже ближчими аргентинськими родичами, то смакова імпресія від "Тукану" мені дуже подібна до гастрономічних вражень від "Ріоса Органіка" та нової "Анни Парк". За міцністю, здалося, "Тушканчик" трохи поступається дітищу Маріо Енріке, а от "Ганусі" - ні.
5-та повна підливка: смак тримається без змін. Вибачайте, та підраховувати, наскільки витривалий "Тукан", я не буду. Нехай показник доливань для тих, чиє знайомство з цим пернатим іще попереду, залишиться інтригою. Скажу єдине: марка доволі міцна й витривала, однак не така, як "Роза".
Що ж, млійте у здогадках, а в кого є ця пташка - негайно насипайте її до своєї калабаси. Я ж тим часом продовжу нею насолоджуватися. А ще - кетягами квітів на фруктових деревах, які видно через вікно. Саме сьогодні вони так раптово й бурхливо розкрилися. Весна... Знаєте, усе-таки цей понеділок - день легкий
P. S. За десятибальною дав би "Тушканчику" сімку-вісімку. У своєму мате-раціоні, гадаю, звертався б до ного тоді, коли хочеться чогось середнього між аргентиною і парагваєм. А це означає, що не щодня.