За нинішньої погоди мимохіть стаєш тереристом.
От і я, палкий шанувальник
гарячого Парагваю>>, неочікувано для себе зволожив пересушені після тривалого застою поронго. І використав для цього
Ла Рубію, офіційний дворічний (за старими стандартами) термін придатності котрої збіг у листопаді 2019-го.
Засип
ав до «талій» куй. Заливав водою, що постояла в холодильнику. І що б ви думали? Без тривалих настоювань і першого гарячого доливання парагвайська білявкав вдарила насиченим гірким смаком. Так було протягом двох терерувань (учора й сьогодні).
А ще мене вразив ефект... Уже пролежана жерба спричинила доволі потужний пломінь усередині... До того ж, не дуже приємний (не так пожвавлення, як тривожність). Для мене це було несподіванкою – отримати таке від холодних проливань і ще й від зазвичай ніжної навіть у варіанті мате(!)
Ла Рубії. А надто з урахуванням того, що терерував після доброго сніданко-обіду. Щоправда парагвайський спосіб, як ми знаємо, у зв’язку з особливостями трива-а-алого порівняно з мате екстрагування, розтягується чи не на весь день. Тож, певно, і почали торкати вже енні потягування.
А ще доза трави була нормальною, особливо сьогодні: куя велика, у найкращих бразильських традиціях
. Ось ця:
Поєднання аргентинської та бразильської традицій матеювання.
Поронго/куя на 400 мл із малюнком, що свого часу був на аргентинській поштовій марці.
Водночас за холодних проливань пігментація язика відсутня.
Треба тепер піти нормально повечеряти, щоб попустило...
А що ви скажете? Чи помічали таке, що терере може тягатися за енергоефектом із мате?