Що ж, поки камради бавляться імперіялями, я роздобув собі вінтажну цяцьку. Узагалі пост (https://mateforum.org.ua/index.php/topic,128.msg38096.html#new) у розділі "La Rubia" був наживкою, але на неї ніхто не впіймався. Тож тепер розкриваю карти (хоч і без вашого запиту). Готові до довгочитання?
Предмети, які стали артефактами
Розглядаю невеликі предмети – і думаю: скільки ці мовчазні мандрівники рікою часу й простору увібрали в себе історії? Коли речі залишають шлейф, вони припиняють бути предметами й стають дечим, від чого віє величчю – артефактами.
Водночас спадає на думку доволі популярне твердження: ми стаємо в'язнями речей. Але хіба справедливо дорікати за те, що вас полонила естетика? Полонила та́ візуально-тактильна насолода, яка подекуди трансформується в похідні витвори поетичного, музичного й живописного кшталтів. :risuyu:
Набір, про який ітиметься, безумовно, – артефакт. Може, десь у Ріу-Ґранді-ду-Сулі на це патетичне твердження відреагують із посмішкою ;D. Та коли річ подолала відстані й час, вона, погодьтеся, заслуговує на такий титул. :porvu:
Згідно з не вельми скрупульозним провенансом, ці куя та бомба – родом із Парагваю. Потім вони опинилися в Нідерландах. А відтак – в Україні.
Але перша локація викликає сумнів. ??? Жодному ґаушу ніхто не заважає змайструвати/придбати матеро для шимарону й у Парагваї, Уругваї чи навіть Аргентині. Але ґуґл-запити чомусь відображають саме бразильські сайти зі схожими комплектами (куя + бомба). І саме такі комплекти пов’язані зі словосполученням "для шимарону" (так, трохи незвично, бо в нинішніх реаліях ми здебільшого спостерігаємо в руках шимаронолюбів куї у форматі поронго). Тому я апріорі згадав це начиння як кую, а не як узагальнене матеро.
А от бомба геть не викликає сумнівів щодо свого походження з країни, у колишній столиці котрої "усі ходять у білих штанах", і яка була "кришталевою мрією дитинства" одного ексцентричного літературного персонажа. :reader:
Як не дивно, вікіпедія – зокрема й ґуґл-запити – загалом не пояснюють, що таке "Alpacca Eberle" (напис на кондорі/ситечку бомби). Якщо ж трохи понишпорити, то натрапляєш на Абрамо Еберле (1880-1945), італо-бразильського підприємця й одного з піонерів індустріалізації штату Ріу-Ґранді-ду-Сул. У його ювелірній майстерні, яка згодом стала промисловим гігантом, із 1918 року виготовляли посуд і столові прибори. Серед продукції були й бомбільї для шимарону зі срібла й альпаки.
Що тільки це підприємство не виробляло у відповідь на виклики часу й економіки: електродвигуни; мечі, рапіри, шаблі; кнопки й заклепки (на яких спеціалізується й досі), бронзові статуї й навіть вівтар… :o Як і чимало із цих речей, із його конвеєрів уже давно не сходять і бомби (про всяк випадок нагадую, що йдеться про бомбільї :yazik: :bomba:). Тепер такі артефакти можна відшукати лише в антикварних крамницях.
Одна із цих бомб і не менш цікава куя в наборі дісталися мені.
Один комплект – дві історії
Переїзди й вік – це перша історія цього набору. Друга його історія – моя особиста.
Після знайомства з мате-цариною 2013 року я почав у неї ненаситно заглиблюватися. Зокрема, шукав у всіх можливих інтернет- й офлайн-закутках калабаси й бомбільї.
Точно не пригадую, але десь у період із 2016 по 2018 мені трапився саме цей набір. Тоді з продавцем не вдалося домовитися про ціну, тож від омріяної бомбільї з альпаки (а ще досі мариться срібна :love:) і цікавої калабаси довелося відмовитися.
Згодом комплект зник із продажу. Подумалося: "Ну, значить хтось купив…"
Минає низка років – і відбувається приємний збіг: я знову натрапляю на цей набір. Це ж треба: його так ніхто й не придбав! Як ви зрозуміли, цього разу я омріяні маче-девайси не проґавив. :yahoo:
До речі, уперше обзавівся уживаною калабасою. Адже щоб такий вінтаж і ще й у мінтовому вигляді знайти – точно потрібно прямувати до ПА.
Куя
Куя у формі перевернутої грушки. Вірола, закріплена за допомогою зубців, має виразний флористичний орнамент. Орієнтовний об’єм (мірної склянки напохваті нема) – 280 мл.
Поки ця калабаса роками перебувала в сухому стані на складах, між зовнішнім боком кільця й поверхнею тикви утворився помітний проміжок. Добове оживлення – і стінки набубнявіли, дистанція зникла. Але після матеювання й просушування вона повертається. Цікаво, майстер куї свідомо врахував цей нюанс – залишив проміжок на сухій калабасі? Бо схожі раритетні калабаси з мережі теж часто мають такі нестатичні отвори.
Я поки не знавець металів і їхніх сплавів, але куя потрапила до мене з дещо тьмяною віролою. Ідеться не про зелену патину, котра утворюється на міді чи латуні, а якусь сіро-смарагдову. Зеленава частина забарвлення, найімовірніше, була пов’язана з маче-пігментом. Матеріал віроли схожий і на альпаку, і на алюміній. За допомогою пластикової кухонної щітки й зубної пасти вдалося відновити її глянцеве сяяння.
Цікаво от іще що: чимало в мене було калабас і поронго, із яких позлітали кільця. А тут, гляньте, стільки років начинню, а вірола тримається. Це тішить. Дякую, невідомий майстре. :respect:
Підставка-триніжка
Підставка-триніжка для куї – окремий мистецький артефакт. Підозрюю, що це якийсь чорний метал, укритий чимось на кшталт хрому. Постамент калабаси – квінтесенція культури ґаушу: куя в стремені, шалейра (чайник), власне ґаушу на коні й інші відповідні предмети – ось що зображено на її ніжках.
Бомба
Бомба для шимарону, як уже згадувалося, виготовлена з альпаки. Вона вживана, але в доволі гарному стані. Блиск теж удалося відновити в той самим спосіб, що й сяйність віроли. Подекуди на поверхні видніються подряпини іншого (світло-теракотового) кольору, їхня природа незрозуміла. Можливо, предмет змайстрований не суто з альпаки, а лише вкритий нею. Одначе наполягати на цій версії не буду. Та й пошкоджувати бомбу надпилами лише для визначення матеріалів бажання немає.
Випробування
Після всіх маніпуляцій (миття, оживлення куї й натирання віроли, полірування й гігієнічного варіння бомби) комплект випробуваний у компанії з Рубі. Присмак у напої бомба не залишає. Калабаса – трохи так (я з неї після оживлення вичистив десь столову ложку чорноти, дуже схожої на засохлі фракції шимарону). Але ці баґи ми скоро виправимо.
Словом, усе буде маче! :yerbadrinker:
P. S. Якщо цей есей назбирає трохи вподобайок, то, може, пан Cebador його зарахує до мате-оглядів (марнославство ніхто не скасовував :)). Бо ми ж тут, матейні мої, не лише жербу досліджуємо, чи не так?
P. P. S. У цій темі пропоную ділитися враженням від вінтажних мате-аксксуарів, які дісталися особисто вам.